28.

      Андрій та Рита сиділи у приймальному відділенні міської лікарні. Потрібно було оформити деякі папери, тому що Степана Васильовича терміново забрали до реанімації. Коли все було закінчено Андрію та Риті залишилося тільки чекати. Чекати на диво, бо стан батька був дуже важким. Андрій навіть не помітив, що пройшло так багато часу. Вони з Ритою просиділи тут майже п'ять годин. Рита притулилася до його плеча своєю рудою голівкою й міцно стиснула руку. Вона намагалася підтримати його й показати, що теж дуже хвилюється у даній ситуації. Андрій відчував це, але все ще трохи ображався на неї. Він сам не міг пояснити чому. Ревнощі ятрили душу. Чому цей Матвій останнім часом приходив до них майже кожного дня? Сьогодні теж не забарився. Від Рити Андрій дізнався, що Матвій допоміг їй дістатися лікарні й навіть пропонував залишитися з нею, але вона відмовилася. Хоча б на це їй вистачило розуму. Андрій злився. Дуже сильно, бо кляті ревнощі з'їдали душу. Він хотів, щоб Рита належала тільки йому. Завжди була поряд й дивилася з тим обожнюванням, як у день їх першого поцілунку. Андрій подивився на Риту й посміхнувся, Рита заснула. Вона була ще такою дитиною. Наївною та довірливою. Рита поворушилася й засопіла. Андрій поцілував її у маківку й обережно обійняв.

 Пройшло ще трохи часу, нарешті з операційної вийшов заклопотаний лікар. Андрій одразу ж встав й підійшов до нього.

 — Доброго вечора, ви рідні Степана Бойчука?

 – Так, ми. Я його син, а це моя дружина, — відповів Андрій й показав на Риту, яка вже встигла прокинутися. 

– Ваш батько в критичному стані. Я навіть не можу гарантувати, що він доживе до ранку, — лікар втомлено потер обличчя.

 – Але чому лікарю? Невже не можна нічого зробити? - поцікавився Андрій. 

– У вашого батька серцева недостатність. Нам довелося зробити йому операцію, а потім виявилося що у нього ще й цукровий діабет. При такому діагнозі шви будуть заживати дуже довго. Та й імунітет послаблений.

 – Лікарю, зробіть все можливе...Благаю, — промовив Андрій пересохлими губами. 

– Головне дочекатися ранку, а далі буде трохи легше, — лікар кивнув і повернувся до операційної.

 – Дуже на це сподіваюся, — Андрій подивився на Риту й зітхнув. Вона мовчки обійняла його. Її гарячі долоні наче пропалювали спину, але Рита так вчепилася у нього, що Андрій просто стояв і не ворушився.

 – Андрію, з ним все буде гаразд? Я так боюся за нього, — тихо мовила Рита. 

– Не знаю, але дуже хочу вірити, що все буде добре, — Андрій прокашлявся й пішов сісти на стілець, бо відчув слабкість у ногах. 

– Може вип'ємо кави? - поцікавилася Рита.

 – Гаразд, піду сходжу. Тобі звичайну? - запитав Андрій. 

– Може краще мені піти? Ти маєш втомлений вигляд. 

– Ні, Рито, я піду сам. Мені варто подихати свіжим повітрям. Я скоро повернуся, — Андрій погладив Риту по голові. 

    Кав'ярня знаходилася одразу навпроти лікарні, тому Андрій швидко впорався. Коли вже був біля входу у лікарню, то помітив автомобіль батька. Через секунду з нього вилізла Віталіна. Андрій хотів підійти до неї, щоб запитати де вона була весь цей час, але не встиг. Слідом за нею виліз Єлисей. Вони про щось розмовляли, а потім Єлисей взяв її за руку й легенько торкнувся губами пальців Віталіни. Віталіна всміхалася й здавалася дуже щасливою. Андрій зупинився й зайшов за ріг, щоб спостерігати за ними. Віталіна та Єлисей взявшись під руку пішли до входу у лікарню. Весь час Єлисей щось нашіптував Віті й вона сміялася наче дівчинка. Андрій направився за ними. Вони увійшли потім разом пішли по коридору після чого Віталіна зупинила Єлисея й сама піднялася на другий поверх, де знаходилася реанімаційне відділення. Андрій йшов за Віталіною до кінця не видаючи себе. Він замислився над тим, що зв'язує Віталіну та їхнього водія? Він же справжній покидьок, який неодноразово чіплявся до Рити.

 – Рито і ти тут? Як я одразу не здогадалася. Свята невинність, — Віталіна невдоволено скривилася.

 – Привіт, я думала, що ми тебе сьогодні вже не побачимо, — Рита піднялася зі стільця. 

– Хто ми? 

– Я та мій чоловік. Степан Васильович у дуже важкому стані, добре що ти прийшла, — Рита підійшла до Віталіни. 

– Я була зайнята важливими справами до речі. Тому й не прийшла одразу. Якщо я тут думаю твоя присутність буде зайва. Йди додому, — промовила Віталіна зверхньо. 

– Я нікуди не піду. Степан Васильович не чужа мені людина.

 – Але ти чужа у цій родині, тому тобі тут не місце, — прошипіла Віталіна. 

– Рито, люба, я приніс тобі кави, — Андрій підійшов до Рити й протягнув стаканчик з кавою. 

– Дякую Андрію. 

– Будь ласка, — Андрій посміхнувся Риті й легенько чмокнув у щоку.

 – Могли б і стриматися. На вас люди дивляться, — підкреслила Віталіна.

 – А чого ми повинні стримуватися? Рита моя дружина, а не коханка. У нас все законно. Чи ти маєш щось проти? 

– То як там Степан? Є якісь новини? - Віталіна змінила тему.

 – Стан у нього стабільно важкий. Лікар обіцяв якщо щось зміниться, то він нас попередить.

 – Ну добре, тоді я піду, бо дуже втомилася. Хочу спати. Ви залишитеся тут?

 – Так, я планую бути до ранку. 

– Якщо так, прийду завтра. Ви мені зателефонуйте, якщо щось зміниться, — сказала Віталіна. 

– Невже тобі плювати на власного чоловіка? - кинув Андрій у слід Віталіні. Вона різко обернулася й зло подивилася на Андрія:

 – Ти ж сам сказав, що поки що все нормально. Навіщо нам всім тут стовбичити? Тим більше у моєму положенні. 

– Так, як я міг забути, що ти зараз у нас особлива. Там в реанімації лежить батько твоєї дитини, якщо він помре, ти залишишся одна. Невже тебе це зовсім не турбує? - Андрій поставив питання Віталіні.

 – Андрію ти все одно пробудеш у лікарні всю ніч. Навіщо тобі я? Чи може ти хочеш, щоб я склала тобі компанію замість Рити? 

– Ні, але батько заслуговує на те, щоб за нього турбувалися.