25.

  Рита йшла вологими вулицями міста, вона поверталася з музею. Там працював її колишній вчитель образотворчого мистецтва. Колись саме він привив Риті любов до живопису. Захар Іванович був чоловіком у роках. Але з великим життєвим досвідом, коли Риті було погано вона завжди бігла до нього, наче до рідного батька по втіху. І вона теж завжди була готова прийти йому на допомогу. Сьогодні зранку він зателефонував Риті й попрохав приїхати до нього. Потрібно було розібратися з однією картиною невідомого художника. Знайти по ній всю інформацію. Захар Іванович з Ритою сиділи над нею майже до вечора. Врешті решт вони знайшли те що шукали й картина була виставлена у великому залі. 
Рита йшла пішки до автобуса, яким мала дістатися додому. Андрія вона не хотіла турбувати своїми проблемами тому, що він поїхав з батьком на завод. 
– Рито, привіт, — жінка почула позаду себе вже знайомий голос Матвія.
– Матвію, привіт, рада тебе бачити, — Рита помахала йому рукою.
– Ледь тебе наздогнав. Ти досить швидко ходиш, як для...., – Матвій не договорив, тому що одразу засоромився, коли зрозумів, що сказав дурницю. – Вибач, я не це мав на увазі.
– Не варто, не перепрошуй. Я вже звикла до того що люди одразу звертають увагу на мою ваду, — відповіла Рита.
– Рито, я ніколи не суджу людей по їх зовнішності. Для мене вміст важливіший ніж форма.
– Дивно, ти, здається художник. Творчі люди дуже вразливі до краси, — зауважила Рита.
– Рито, ти пам'ятаєш фразу, що краса в очах того хто дивиться. Не думай, що художник бачить тільки те що зовні. Краса всередині нас.
– Приємно чути розумні слова. Мій вчитель Захар Іванович з тобою б погодився.
– Вчитель? Ти десь навчаєшся, Рито?
– Вже ні. Це мій колишній вчитель з художньої школи.
– Ти вчилася в художній школі? То ми майже колеги по цеху, — посміхнувся Матвій.
– Майже, бо я так і не вступила до художньої академії, — Рита важко зітхнула.
– Чому? - здивувався Матвій. 
– Якщо хочеш я можу тобі допомогти з цим питанням, — продовжив чоловік.
– Та ні, не потрібно. Я поки не планую вступати. Найближчим часом.
– Зрозуміло. Рито, ти не образишся на мене, якщо я осмілюся запросити тебе на каву.
– Навіть не знаю. Якщо у тебе не має інших справ, — промовила Рита.
– Ходімо, я тут знаю одну затишну кав'ярню. Там подають дуже смачну й хорошу каву, — запропонував Матвій й подав Риті руку.
Через декілька хвилин вони вже були на місці. Матвій замовив столик у кутку, щоб їх не дуже було помітно з вулиці.
– Ну як тобі кава? Смачна? - поцікавився Матвій у Рити.
– Так, наче якась трохи гостра.
— Тому, що це кава з перцем. Пробач я дозволив собі зробити за тебе замовлення.
– Нічого страшного. Я люблю пробувати щось нове.
– Рито, якщо тобі знадобиться якась допомога просто дай мені знати, — Матвій обережно торкнувся пальцями руки Рити.
– Матвію, це буде вкрай недоречно. У мене є чоловік і я не беззахисна дівчинка. Тому дякую тобі за твою турботу, але мені вже час, — Рита піднялася з за столу й вже збиралася йти.
– Рито, ти образилася? Я просто пропоную тобі дружню підтримку от і все. Повір, що я і не думав втручатися у ваші стосунки з Андрієм. Ти його кохаєш і у вас все добре. Ми ж можемо бути тільки друзями. Це не так вже й погано, — сказав Матвій й спробував зупинити Риту.
– Матвію, я вже піду. Мені пора.
– Рито, дозволь мені бути тобі другом. Не сприймай все так серйозно.
– Матвію, бувай. Я спізнюся на автобус, — Рита вирвала руку від Матвія й пішла до виходу.
– Давай я тебе підвезу. Куди тобі потрібно?
– Вже нікуди. Я сама дістануся додому.
Рита швидко вибігла з кав'ярні залишивши Матвія наодинці з його почуттями.
Вона бачила, що він хоче більшого, ніж звичайна дружба. Те як Матвій дивився на неї й майже заглядав їй у рота збентежило. Та й взагалі не буває дружби між чоловіком та жінкою. Так завжди говорив батько Рити.
Саме тому Рита вирішила якнайдалі триматися від Матвія.  Це буде правильно.

****
Ввечері Рита допомогла приготувати Галині Тимофіївні їжу для вечері. Сама вона поїла у кімнаті оскільки Андрій ще не повернувся додому. Рита перевернулася у нічну сорочку й лягла у ліжко. Потім взяла книгу й почала читати. Але думки її переплуталися в голові й вона кинула це зайняття. Рита не могла забути слова Матвія, які він сказав їй сьогодні у кав'ярні. Невже він справді так сильно хотів з нею дружити? Рита мало в це вірила. А допомога від стороннього чоловіка їй була не потрібна.
Чи можливо він зговорився з Настею, щоб підставити її. Тоді б вони з Андрієм  розлучилися й він пішов би до Насті.
Поки що Рита не розуміла мотивів Матвія, але відчувала, що спілкуватися з ним небезпечно.
Рита почула, як відкриваються двері їхньої кімнати та м'які кроки Андрія. Він завжди старався ходити тихо, коли повертався пізно, щоб її не розбудити.
Але на цей раз він став прямо над  їхнім ліжком й сердито запитав:
– Ти ще не спиш? Це добре, хотів з тобою поговорити.
– Про що? Щось сталося?
– Так сталося. Поки я працюю на роботі, моя дружина тиняється по кав'ярнях з чужим мужиком.
– Андрію ти про що говориш? Якщо про нас з Матвієм, то ми всього лише випили кави. От і все, — Рита піднялася з ліжка й підійшла до Андрія, потім спробувала обійняти. Але він відійшов трохи далі від неї.
– Отже, все таки з Матвієм. Чудово. 
– Андрію, що з тобою? Матвій зустрів мене у місті й запросив на каву. Мені було незручно відмовляти.
– А за ручки триматися вам було зручно? – гаркнув Андрій й вийняв смартфон. Потім поклацав на ньому й протягнув Риті фото.
– Це ж ми з Матвієм? Звідки воно у тебе? Ти слідкував за мною?
– Ні, мені цього не було потрібно. Раніше. А тепер навіть не знаю, що й думати.
– Андрію я тобі не зраджувала. Й ніколи б цього не зробила. Ти повинен вірити мені, якщо я тобі не байдужа.
– Рито, ти для мене все. Я люблю тебе й не зможу пробачити зради. Спочатку був Єлисей, тепер цей Матвій. Що я маю по твоєму відчувати? Не хочу ділити тебе ні з ким.
– Андрію...
– Все досить. Я втомився. Ходімо спати. Завтра поговоримо.