24.

– Андрію, можна з тобою поговорити? – батько застав його зненацька, коли Андрій вийшов на затишну терасу викурити цигарку.

 – Так, звісно. Щось сталося?

 – Ні, але у мене до тебе є серйозна розмова. Я вже давно хотів про це поговорити. 

– Я тебе слухаю.

 – Ну загалом я останнім часом почуваю себе не дуже добре. І боюся, що якщо зі мною щось станеться, то Віталіна залишиться одна з нашою дитиною на руках. Я б хотів тебе попрохати, щоб ти подбав про неї. Бо наша дитина це твоя майбутня сестра, або брат.

 – Батьку, ну по перше з тобою нічого не станеться. А по друге я думаю, що ти обов'язково побачиш свою майбутню дитину, — відповів Андрій й поклав руку на плече батькові. 

– Андрію, я не жартую. У мене проблеми з серцем. Лікар сказав, що це серйозно, — зітхнув Степан Васильович. 

– Батьку, але чому ти раніше не казав? Можливо можна щось зробити?

 – Андрію єдине, що ти можеш зробити це подбати про Віталіну. Цього достатньо.

 – Батьку ти ж розумієш, що я одружений. Я не зможу дбати про твою дружину повною мірою, бо у мене є Рита, — Андрій уважно придивився до батька.

 – Я все розумію, ти маєш рацію. Я не прошу тебе замінити їй чоловіка. Просто коли потрібно будь поряд з нею. Чи можу на тебе покластися? – запитав Степан Васильович. 

– Навіть не знаю, що тобі відповісти... 

– Андрію, пообіцяй, що не кинеш її напризволяще.

 – Добре, обіцяю, — Андрій раптом відчув себе загнаним в пастку. 

Він не хотів та й не міг бути поряд з Віталіною. Останнім часом вона стала для нього наче набридлива муха, яка постійно жужить. Чоловік навіть не уявляв, що буде, якщо його батько помре. Знаходитися поряд з Віталіною кожного дня фізично неможливо. Андрій знав, що цього не витримає й просто рано чи пізно, зірветься на свою колишню.

 – Андрію ти мене чуєш? Дякую тобі й чекаю на вас з Ритою у ресторані. Поснідаємо, разом, бо я дуже зголоднів.

 – Добре, ми з Ритою спустимося через пів години. Коли я виходив з номера вона ще спала.Піду перевірю, як вона, — сказав Андрій й відчув легке хвилювання через те що йому після вчорашнього доведеться поговорити з дружиною. 

Батько вийшов, Андрій піднявся з плетеного стільця й поплівся до їхнього з Ритою номеру. Коли він увійшов, то помітив, що ліжко акуратно застелене, а самої Рити ніде не видно. Андрій озирнувся навкруги потім пройшовся по кімнаті й сів на ліжко. Може це й на краще, що її нема. Бо ж йому все-таки прийдеться пояснити свої вчорашні слова. Зізнання в коханні, яке Андрій зробив Риті було сказане скоріше з опалу. Але з іншої сторони він давно хотів їй зізнатися тільки не міг знайти відповідний момент.

Бо ж єдине, чого намагався дотримуватися Андрій у шлюбі було не брехати Риті. Він одразу їй зізнався після шлюбу чому одружився з нею. Й завжди старався казати їй правду. Схоже він й справді її покохав. 

Це досить сильно вразило Андрія. Рита була хорошою людиною й у неї неможливо не закохатися. Він рідко зустрічав таких щирих і відкритих людей. 

З якими було легко дихати. Чоловік почув звук замка, який клацнув на дверях ванної кімнати й зрозумів, що Рита приймала душ. Вона вийшла закутана у рушник з мокрим від купання волоссям. Чомусь зараз вона здалася Андрію такою беззахисною. Рита підійшла до нього ближче й посміхнулася. 

– Привіт, я тут була у душі. А ти давно прокинувся? 

Чомусь зараз Рита йому здалася дуже гарною. Раніше він не помічав, що у неї великі виразні очі світло — зеленого кольору. А вії наче довга пухнаста ковдра. Взагалі тільки зараз він подивився на неї по іншому. Не як на зручну дружину, яка завжди поруч, а як на справжню жінку. Андрій зачаровано дивився на Риту навіть не помітивши, що вона чекала від нього відповіді. 

– Андрію з тобою все гаразд? Ти образився на мене? – спитала Рита. 

– Ні, все добре. З чого ти вирішила що я ображений? 

– Ну вчора я трохи поскандалила. Ти мені пробач, я рідко буваю такою, – жінка трохи почервоніла.

 – Рито, все гаразд. Можеш не хвилюватися. Йди переодягнися й ми підемо до ресторану. Батько запросив нас на сніданок, — Андрій встав з ліжка й підійшов до Рити. 

– Хіба тут є ресторан? 

– Так, внизу. Але якщо хочеш ми можемо відмовитися, — запропонував Андрій й погладив Риту по оголеному плечі. 

– Ні, це буде не коректно. Напевно вони нас чекатимуть, — Рита підняла голову й подивилася прямо в очі Андрію. 

– То ти не хочеш провести час зі своїм чоловіком? Негоже так робити, Маргарито Семенівно, — сказав Андрій й поцілував дружину за вухом. 

– Андрію Степановичу весь мій вільний час повністю ваш, але зараз у мене запланована зустріч і я її не пропущу, — сказала Рита й поцілувала Андрія в щоку. 

– Невже якась там зустріч важливіша за мене, — пожартував Андрій, але Рита вже була зайнята переодяганням. Через пів години Рита та Андрій прийшли до ресторану. Степан Васильович махнув їм рукою й вони направилися до його столика.

 – Доброго ранку, — привіталися Рита та Андрій з Віталіною. Вона на диво була у дуже хорошому настрої. 

– Ми на когось чекаємо? - поцікавився Андрій. 

– Так, зараз прийде Настя та Матвій. Ми ж разом приїхали на відпочинок, тому змушені їх почекати, — відповіла Віталіна. Андрій одразу звернув увагу на те як Рита змінилася в обличчі, коли почула про Настю. Тому він вирішив підтримати її. Він міцно стиснув її руку й дав зрозуміти, що буде поруч.

 – А ви як молодята? – раптом поцікавилася Віталіна. 

– Твоїми молитвами, Віталіно, — сказав Андрій й посміхнувся. Але посмішка вийшла наче вищир.

 – Ну от бачиш, Степане, він знову знущається, — пожалілася Віталіна. 

– Андрію, й справді не чіпляйся до Віталіни зайвий раз. Ти ж мені обіцяв, — наголосив Степан Васильович. 

– Я пам'ятаю, батьку. Не нагадуй мені зайвий раз. 

– Про що він говорить? – звернулася Рита до Андрія. 

– Та так. Забудь. 

– Якщо це щось важливе, то не відмовляй батькові. Ти його єдиний син, — сказала Рита.