16.

Минув місяць.

 – Андрію ти точно впевнений, що хочеш одружитися з Ритою? Бо шлюб це серйозний крок, — поцікавився Сергій, коли допомагав другові одягати піджак святкового костюма. 

– Сергію, я вже казав тобі неоднократно, що з Ритою мені буде добре і спокійно. Саме цього я очікую від подружнього життя. 

– Розумієш, весілля через декілька годин, ти ще можеш передумати, — зауважив Сергій. 

– Я що схожий на покидька? Якщо вже вирішив одружитися, то так тому й бути, — відповів Андрій. 

– Я запитав про всяк випадок, тому не ображайся, будь ласка. 

– Все гаразд. Вже скоро розпис, тому мені потрібно підготуватися. Ти не бачив мої запонки? - Андрій озирнувся навкруги у їх пошуках.

 – Вони у шухляді, ти зранку мені їх показував. Ще здається казав, що це подарунок батька. 

– Так, він мені їх подарував на двадцяти п'яти річчя. Ще три роки тому. – Вони настільки цінні? 

– Ну так, вони з чистого золота й виготовлені на замовлення. Ювелірна компанія Прилуцького до речі, — підкреслив Андрій. 

– Справді? Де ж тут без нього? Шкода, що ти не хочеш запрошувати родичів на весілля, — Сергій посміхнувся й подивився на Андрія. 

– Батько з ним не в дуже хороших відносинах. Їх пов'язують тільки ділові стосунки. 

– Чому твій батько так не любить свояка? Зрештою Прилуцький твій рідний дядько. 

– Це велика сімейна таємниця. Але зараз мені не до цього. У мене весілля на носі. 

– Так, ти маєш рацію. Піду краще дізнаюся чи вже всі готові, — мовив Сергій. 

– Так, буду тобі дуже вдячний, — сказав Андрій й підморгнув Сергію. 

Місяць для Андрія минув у різного роду клопотах. Хоча весілля планувалося маленьке все ж його організація займала багато часу. Та ще й Віталіна виставляла палки в колеса. Кожного разу вона намагалася вмовити Андрія відмовитися від шлюбу. Коли ж вона зрозуміла, що це марно, то почала тиснути на Риту. Цілий місяць його наречена ходила наче з хреста опущена. Андрій як міг втішав дівчину навіть сварився з Віталіною. Але Рита все одно трохи вагалася. Особливо це проявилося, коли вони опинилися наодинці у кімнаті Рити. Вони пристрасно цілувалися, а потім Андрій спробував піти далі. Він почав розстібувати сорочку Рити й коли вона вже майже була в одному бюстгальтері дівчина раптом різко відскочила. Андрій поцікавився у чому справа на що Рита відповіла, що незручно себе почуває. Коли Андрій почав її мучити допитами, Рита зізналася, що Віталіна їй сказала одну неприємну річ. Якщо Андрію вдасться звабити Риту до весілля й переспати з нею, то він її кине. Більшого абсурду чоловік не чув. Все ж йому вдалося запевнити Риту, що вона йому дорога. І він не збирається її зваблювати, щоб потім кинути. Рита йому повірила, але чи надовго? Андрій вийшов з кімнати й хотів було знайти Риту, щоб вони разом поїхали до РАЦСу, але шлях йому перегородила Віталіна. 

– Привітики, ти маєш чудовий вигляд. Не наречений, а мрія, — проспівала Віталіна. 

– Віталіно зараз твої лестощі не доречні, — сказав Андрій й спробував обійти Віталіну.

 – Можливо ти вже передумав? Не роби цього Андрію, не треба. Тобі ж гірше буде, — попередила Віталіна. – Віталіно, займися власним життям. Все що я роблю тебе більше не стосується. 

– Ти ж розумієш, що я розітру в порошок твою каліку дружину. Ви не будете щасливі, ніколи, — процідила крізь зуби Віталіна. Андрія конкретно розізлила така поведінка й він щосили схопив Віталіну за зап'ястя й смикнув на себе. 

– Від сьогоднішнього дня ти слова кривого не скажеш про Риту. Тільки спробуй на неї не так подивитися, я обіцяю, що розітру тебе в порошок набагато раніше. 

– Ти мені погрожуєш? 

– Ні просто попереджаю. Май це на увазі. 

– Ти не посмієш. 

– Віталіно, ти ще погано знаєш, — Андрій різко відштовхнув Віталіну й пішов на пошуки Рити.  Знайшов він дівчину у її кімнаті. Вона сиділа у халаті та нічній сорочці на ліжку й плакала. Крізь тонку тканину виднілися її груди й Андрій відчув на його подив збудження. Він сам цього від себе не очікував. Хоча зараз зовсім було не до того. 

– Рито, голубонько, що сталося? Чому ти плачеш? - запитав Андрій. 

– Моя весільна сукня. Вона безнадійно зіпсована, — прошепотіла Рита й витерла заплакані очі.

 – Що з нею? - Андрій підійшов до Рити, щоб подивитися на сукню. 

– Віталіна запропонувала мені допомогу. Сказала, що попрасує сукню сама. Я ж наречена й маю відпочивати. Так сталося, що вона її випадково пропалила. 

– Хіба це випадково? - зі злістю мовив Андрій.

 – Яка різниця? Що мені робити? Тепер ми не одружимося це точно знак, — схлипувала Рита.

 – Заспокойся. Весілля відбудеться, у тебе ж є сукня, яку я тобі подарував. От її й одягнеш, — наказав Андрій. – Може просто відкласти розпис... 

– Рито, не випендрюйся, одягайся. Бо якщо ні, то я сам тебе одягну, але не знаю чим все закінчиться.

 – Добре, якщо ти вважаєш, що так буде краще я згідна. 

– От і чудово. Чекатиму на тебе внизу, — Андрій посміхнувся Риті й вийшов. Він розумів, що все це підступи Віталіни. 

Вона, будь-що, вирішила зірвати весілля. Але він не дасть їй це зробити. Хай вона назавжди забуде про це. Андрій потер перенісся й замислився. Чи були б вони щасливі з Віталіною якби одружилися? І навіщо Віталіна намагається зірвати весілля? Вона ж зробила свій вибір саме тоді коли вийшла заміж за його батька. Схоже Віталіна була звичайною егоїстичною особою. Яку не цікавив ніхто окрім неї самої. 

– Я готова, — почувся тихий голос за спиною в Андрія.   Він обернувся й побачив Риту у тій самій сукні. Так вона не була схожа на звичайну наречену, але була по – своєму мила.

Андрій протягнув руку Риті й вони разом пішли до автомобіля. Позаду Андрій чув невдоволене бурчання Віталіни, але йому було все одно, бо ж він починав нове життя.