8.

    Щоб хоч якось підтримати Риту Андрій вирішив зробити їй подарунок. Тому що чомусь був впевнений, що вона ніколи їх не отримувала. Тому з самого ранку він поїхав до торгового центру.
– Ось, дивіться, ця сукня точно підійде вашій подрузі, — Андрій роздивлявся ніжно рожеву сукню, яку йому запропонувала дівчина консультант модного бутика.
– Чудово, у вас відмінний смак. Я її беру, — сказав Андрій і як завжди він це робив посміхнувся дівчині.
– Ну це моя робота. Допомагати людям ставати гарними й привабливими.
– Бачу у вас багато досвіду, якщо ви по фото можете визначити, який одяг підходить людині.
– Так, але у вашої подруги досить рідкісний цвітотип, тому тут помилитися майже не можливо, — відповіла дівчина й трохи всміхнулася.
Андрій звик до того, що жінки так на нього реагують. По власному досвіді він міг сказати, що подобається особам протилежній статі.
Тому він інколи цим користувався у своїх цілях. Він ще трохи побув у магазині, а опісля поїхав до офісу, щоб допомогти батьку в оформленні документів.

****
– Зізнатися чесно,  я не чекав тебе раніше полудня, — сказав Степан Васильович, коли Андрій увійшов до кабінету.
– І я радий тебе бачити, батьку, — відповів Андрій з іронією в голосі.
– Ну тоді візьмімося до роботи. Ось деякі документи, які б я хотів оформити. Тому потрібна твоя допомога.
– Добре, зараз подивлюся, — Андрій сів навпроти батька й заглибився у вивчення паперів.
– Чув у тебе нове захоплення, — промовив Степан Васильович й з цікавістю подивився на сина.
– Ти про що?
– Ну про тебе й Риту. Мені Віталіна  все розповіла.
– Чудово, отже моє особисте життя  тепер обговорюватиме весь дім, — обурився Андрій.
– Андрію, взагалі то у будинку живемо тільки ми. Хто ще повинен про тебе говорити?
– Хіба цього недостатньо? Ви й так з Віталіною кожного вечора обмиваєте мої кістки.
– Знаєш в тобі говорить твоя гординя. Навчися пробачати сину, й тобі легше стане жити на землі, — підкреслив Степан Васильович.
– Якщо ти думаєш, що я досі ображаюся на вас з Віталіною, то дуже помиляєшся, — спокійно відповів Андрій.
– Андрію, я знаю тебе як облупленого, ти дуже вміло можеш приховувати власні почуття.  
– Це не той випадок. Я й справді радий, що не одружився з Віталіною. Навіть вдячний тобі за це.
– Справді? Чи не через Риту бува? - поцікавився Степан Васильович з кривою посмішкою.
– Батьку, вибач та моє особисте життя це моя справа. Тому, будь ласка, не втручайся, — відповів Андрій і знову занурився у папери.
– Гаразд, як скажеш. Але попрошу тебе про одне. Рита хороша дівчина, тому якщо вона тобі не цікава, дай їй спокій. Я не хочу, щоб Рита страждала, вона цього не заслуговує, — голос Степана Васильовича змінився й став напруженим.
– За це можеш не хвилюватися. Може я й не ідеал, але й не покидьок. 
– Дуже хочеться у це вірити...

****
   Андрій обережно промайнув повз спальню Віталіни та батька. Він хотів побачити Риту, щоб запросити її до свого  улюбленого ресторану.
    Як завжди дівчина сиділа за малюванням. Коли Рита закінчувала справи по дому, то завжди приділяла час улюбленому заняттю.
Андрій підкрався непомітно й почав роздивлятися картину, яку малювала Рита.
На красивому ніжно блакитному фоні стояв круглий стіл зі скатертиною. На столі була зображена ваза з червоними півоніями. Кольори на картині були насичені та яскраві. У Рити й справді був талант. Андрій замилувався її роботою й не помітив, що Рита уважно дивиться на нього.
– Привіт, що ти тут робиш? Якщо Віталіна нас побачить..., – з тривогою мовила Рита.
– Тихо, вона зараз відпочиває, а батько ще не повернувся. Тому ми можемо трохи поспілкуватися.
– Ти щось хотів? Щось важливе?
– Так, у мене для тебе подарунок. Тільки не відмовляйся, бо я ображуся, — застеріг Андрій.
– Добре, спробую бути чемною дівчинкою...
– Ось тримай, але відкрити подарунок ти повинна ввечері. Не раніше. До речі сьогодні я запрошую тебе до ресторану. Ти мені винна, пам'ятаєш? - Андрій підморгнув Риті.
– Навіщо? Ти ж знаєш чим закінчуються наші зустрічі. Віталіна буде дуже зла.
– Рито, мені все одно, що подумає твоя пихата сестра. Якщо боїшся, то я можу з нею поговорити, — серйозно промовив Андрій.
– Ні, не треба. Краще їй взагалі нічого не знати. 
– Добре, добре, заспокойся, — сказав Андрій й обережно торкнувся Рити.
– То коли мені бути готовою? – спитала дівчина.
– Ввечері, зустрінемося на тому ж місці, що й минулого разу.
Рита кивнула й Андрій задоволений результатом вийшов з її кімнати.
Та не встиг він зробити й кроку перед ним наче стіна виросла, з'явилася Віталіна.
– Андрію, чого тобі треба від моєї сестри?
– І тобі добридень, матусю, — пожартував Андрій.
– Знущаєшся так? Але ти не відповів на моє питання, — огризнулася Віталіна.
– Я не повинен відповідати на твої питання. Рита доросла дівчинка й сама розбереться зі своїм особистим життям.
– Ти думаєш я не здогадуюся навіщо тобі це все потрібно? Щоб довести, що більше не кохаєш мене, — Віталіна впритул наблизилася до Андрія.
– Ти забагато на себе береш, Віто...
– Ні, я просто знаю, що твої залицяння до Рити це звичайна гра. Ти все ще мене кохаєш, — Віталіна занурила пальці у густе волосся Андрія.
– Віталіно, припини. Ти заміжня жінка й повинна поводити себе пристойно, — сказав Андрій й відштовхнув від себе Віталіну.
– Все одно ти не будеш разом з Ритою. Я все зроблю для цього. Ти мене знаєш, — зашипіла Віталіна.
– Тільки спробуй, ти знаєш як я не люблю програвати.
– Ну що ж тоді вважай, що ти вже програв, — кинула Віталіна й випрямивши спину пішла геть.
– Ну це ми ще побачимо, матусю...
 

МІЙ ТГ КАНАЛ: https://t.me/ladacorop