3.

     Наступного ранку Андрій прокинувся з важкою головою. Ледве прокинувшись о десятій, він встав з ліжка й побрів до ванної. Коли він це зробив, то зрозумів, що одним головним болем не обійтися. До горла підкотили блювотні маси. Андрій ледь встиг добігти до унітаза. Коли його шлунок нарешті заспокоївся він вирішив прийняти душ. Це завжди придавало йому бадьорості після весело проведеної ночі. Але цього разу все було інакше. Вечір, який він провів у своїй новій кімнаті зовсім один сповнений болю та великою дозою алкоголю. Андрій випив весь асортимент алкогольних напоїв, що знайшов у будинку. Потім замовив доставлення алкоголю й продовжив пити. Андрій добре розумів, що як то кажуть — сльозами горю не допоможеш, а випивкою тим більше. Але серце не слухало доводів розуму. Тому напившись до безпам'яті він просто впав на ліжко і заснув. 

   Привівши себе до ладу Андрій таки спустився вниз. Увійшов до просторої столової, там вже сидів батько і Віталіна. Обличчя у них були не надто радісними. Батько над чимось замислився, а Віталіна свердлила Андрія поглядом.

 – Доброго ранку, батьки. Як пройшла ваша ніч молодята ? Не дуже втомилися? - запитав Андрій з посмішкою. 

– Андрію, ти знову починаєш? Хіба тобі вчора було мало? - розгнівався Степан Васильович.

 – А що таке? Знову вріжеш мені? - крикнув Андрій. 

– Стьопо, дай хлопцеві спокій, ти бачиш що він не тямить себе від злості. Не так легко прийняти шлюб батька й колишньої дівчини, — промовила Віталіна й демонстративно поклала долоню на батьків кулак.

 Це ще більше роздратувало Андрія. Він міцно стиснув щелепи й через силу сів за стіл. З під лоба Андрій дивився, на Віталіну, то на батька.

 – А де Рита? - поцікавився Степан Васильович у дружини. 

– Не знаю, мабуть, знову прибиранням зайнялася. Ти ж знаєш, що в неї взагалі ніяких манер. Сестра господині будинку, а займається хатньою роботою, — Віталіна хмикнула й продовжила їсти.

 – А чому ти вважаєш це недоліком Віталіно? - спитав Андрій. 

– Це не недолік, просто я думаю, що якщо Рита у нас на правах гості, то вона не повинна займатися будинком. Чи не так Степане? 

– Звісно, кохана, Рита має відпочивати. Тим більше з її проблемою.

 – Ось і я про це кажу, — відповіла Віталіна. Андрій хотів розпитати батька про яку саме проблему він говорив та не встиг. Бо Степан Васильович збирався йти. 

– Андрію, ти поїдеш зі мною в офіс?
– Ні, не поїду, і взагалі я збираюся продати свої акції, — нарешті Андрій домігся тієї реакції на яку чекав від батька і колишньої. Віталіна відкрила від подиву рота, а батько навіть зблід. 

– Ти серйозно? Бо якщо ти намагаєшся вдарити по болючому, то це погана ідея, — промовив Степан Васильович тремтячим голосом. 

–А ти як думаєш? - запитав Андрій з зухвалістю.

– Це звісно твоє право, та кому ти збираєшся їх продати? 

– Навіть не знаю, Тимченко давно цікавився покупкою акцій заводу... 

– Не смій цього робити. Я сам готовий викупити твої акції, за приємну для тебе ціну, 

– Степан Васильович намагався говорити якомога спокійніше, але було помітно, що він дуже нервує. 

– Гаразд, я подумаю над твоєю пропозицією. Але нічого обіцяти не можу, — протягнув Андрій.

 – Що ж, чекаю на твою відповідь, — сказав батько й вийшов із кімнати. Андрій урочисто всміхнувся й подивився на Віталіну. Вона сиділа з невдоволеним обличчям.

 – Андрію, навіщо ти це робиш? Щоб помститися? Я розумію що ти все ще кохаєш мене, але..., - Віталіна замовкла. 

– А до чого взагалі тут ти? Я завжди хотів почати власну справу. От і трапилася нагода. 

– Тільки не бреши, я ж бачу що ти лукавиш. Ти все це робиш через злість і образу.

 – Нічого подібного, це просто бізнес. Звикай мамочко, — не без долі сарказму сказав Андрій.

 - Я ж просила, без фамільярності, — відповіла Віталіна й зло подивилася на Андрія.

 – Доброго дня! Віталіно, ми сьогодні повинні їхати до онкологічної клініки. Невже ти забула? Андрій здригнувся почувши уже знайомий тихий голос. 

   Рита, увійшла до столової повільно переминаючись з ноги на ногу. Андрій одразу помітив що їй важко ходити, напевно через хвору ногу. Цього разу дівчина мала. кращий вигляд. Її руде волосся було заплетено у косу, а спідниця була більш яскравого, зеленого кольору. Андрій подивився на Віталіну. Вона була явно не задоволена проханням сестри.

 – Слухай, Рито, давай завтра поїдемо. Гаразд? Сьогодні мені не дуже підходить.

 – Але ж Віто, ми кожного четверга туди їздимо. Я вже купила ліки та смаколики для дітей.

 – У мене важлива справа. Якщо це так терміново, то їдь сама, — огризнулася Віталіна.

 – Ти сама говорила, що ця доброчинність тільки тобі на користь. Степан Васильович буде задоволений, — майже прошепотіла Рита.

– Послухай, дорогенька, я їду до салону краси. Бо сьогодні ввечері відбудеться зустріч інвесторів. Я маю виглядати на всі сто. Вибач, але це дуже важливо.

 – Важливіше ніж хворі діти? - спитала Рита й на її обличчі з'явилася гірка посмішка.

 – Не потрібно робити з мене монстра. Це ти в нас блаженна, більше того тобі ніколи не бути на такому заході, — промовила Віталіна.   

На подив Андрія Рита нічого не відповіла. Вона густо почервоніла й опустила очі до землі. В цей момент Андрій почав дивитися на колишню кохану в іншому світлі. Він зрозумів що Віталіна не була жертвою або нещасною. Власна персона для неї була важливіша понад усе. Андрію стало жаль дівчини й він вирішив простягнути їй руку допомоги. 

– Віталіно, якщо ти не проти, я з радістю поїду з Ритою. Допоможу їй, — промовив Андрій й усміхнувся тією самою посмішкою, яка так зачаровувала протилежну стать. 

– Я навіть не знаю..., - Віталіна була явно шокована.

 – А вам справді не важко?, - поцікавилася зраділа Рита.

 – Ні, поїхали, сьогодні у мене не так багато справ. 

– Тоді я йду збиратися. Чекатиму вас внизу біля машини. Рита одразу ж пішла до виходу і через декілька секунд зникла з поля зору Андрія.