2.

 – Андрію, зараз дев'ята година вечора. Куди ти підеш, — зауважив батько.

 – Не ваше діло, це моє життя і я сам розберуся, — буркнув Андрій.

 –Андрію, любий, залишся з нами на вечерю. Рита приготувала дуже смачний пиріг, 

– Віталіна підійшла до чоловіка й торкнулася його рукою.

 – Не чіпай мене й взагалі свої улесливі фрази прибережи для мого наївного батька. - Андрію чому ти такий жорстокий зі мною? Я розумію що винна перед тобою, але я вже перепросила. 

В чому Віталіна досягла успіху так це у вмінні брехати. У цю мить Андрій вже готовий був повірити їй. Він засумнівався у своїй правоті. Бо ж його колишня мала вигляд невинної овечки.

 – Віталіно, досить, йди краще допоможи сестрі на кухні. Ми з Андрієм підійдемо пізніше. Нам потрібно нарешті серйозно поговорити, — сказав Степан Васильович.

 – Нам ні про що говорити, вже все було сказано, батьку. 

– Ні, не все. Кохана, залиш нас наодинці. Будь ласка. 

– Гаразд піду скажу Риті, хай накриває на стіл, — Віталіна майже пропливла повз Андрія високо піднявши голову. Залишившись з Андрієм наодинці, Степан Васильович провів його до свого кабінету. 

– Хочеш випити? Тобі полегшає, — запропонував Степан Васильович. 

– Ні, не треба. Досі не можу повірити що все це відбувається зі мною, — сказав Андрій й торкнувся лоба.

 – Пробач, нас якщо зможеш. Після того як померла твоя мама я думав що ніколи не зможу полюбити. Але Віталіна вона наче повернула мені молодість, розумієш? 

– Батьку, невже ти думаєш що вона тебе кохає? Я колись теж думав, що моя дівчина відверта зі мною, але час все розставив на свої місця.

 – Що ти маєш на увазі? – насторожився Степан Васильович.

– Нічого, просто не дивуйся, що якщо ти, їй набриднеш вона швидко знайде тобі заміну. 

– Андрію я вимагаю поваги до своєї дружини. Твої їдкі зауваження це тільки образа покинутого чоловіка, — Степан Васильович подався уперед наче хотів, щоб його краще почули. 

– Що? Батьку Віталіна показала себе, як звичайне стерво. Гроші для неї важливіші аніж кохання. На кого мені ображатися? Якби я хотів вона б сьогодні ж кинулася у моє ліжко, — сказавши це Андрій зрозумів що переборщив. 

Обличчя батька стало похмурим і злим. Він обійшов стіл за яким завжди працював й впритул наблизився до сина. 

– Припини це негайно, або я й справді забуду, що ти мій син, – пригрозив батько.

– А якщо ні? То що? Виженеш мене з дому? Давай я й сам не хочу тут залишатися.

 – Цього буде недостатньо навіть для тебе. Тому попереджаю притримуй свого язика.

 – Навіщо? Якщо те що я кажу правда. Молодій дружині потрібні окрім грошей ще пристрасть. А ти, зрозумій мене правильно, навряд чи зможеш їй це дати.... 

Самовдоволена усмішка швидко змінилася на обличчі Андрія шоком. Твердий кулак батька врізався йому прямо у щоку. Андрій від несподіванки повалився на підлогу. Він не очікував, що батько підніме на нього руку. Та зупинитися не міг, наче якийсь злий демон підбурював його не мовчати.

 –Чудово, батьку, сьогодні ти мені пику б'єш, а завтра що? Спадку залишиш?

 – Такий, як ти цього не заслуговує. Ти завжди був некерованим, але це вже переходить усілякі межі, — сказав Степан Васильович й ткнув пальцем Андрієві у груди.

 – Ну вибачай, який вже є. Я не звик бути лицемірним.

 – Андрію, Степане, що у вас тут відбувається? - у кабінет забігла схвильована Віталіна.

 – Все гаразд, люба, ми просто вияснили стосунки з Андрієм.

 – Андрію, що це у тебе? Кров? - запитала Віталіна з подивом. 

– Яке тобі до цього діло? Ти краще подбай про батька Віталіно. Чи може мені краще називати тебе матусею?

 – Ні, я не хочу бути твоєю мамцею. Тому давай без фамільярності. – Степане, любий я краще принесу аптечку, — промовила Віталіна, але Степан Васильович зупинив її. 

– Обійдеться, удар був не сильним. Краще попроси Риту, хай покаже Андрієві його кімнату.

 – Я й сама можу це зробити, навіщо зайвий раз турбувати її. Риті й так важко...

 – Кохана, я дуже ціную твоє милосердя, але краще, якщо ви з Андрієм будете якомога далі один від одного. 

– Гаразд, Степане, як скажеш, — промовила Віталіна незадоволено. Степан Васильович взяв мобільний й швидко набрав потрібний номер. Він зателефонував Риті й попросив прийти до його кабінету. Андрій так і не зрозумів навіщо було турбувати прислугу, якщо він й сам міг дібратися до власної кімнати.

 – Одного не розумію, навіщо мене проводжати? Я сам добре пам'ятаю де знаходиться моя кімната, — поцікавився Андрій.

 – Тому, що тепер у тебе інша кімната. Ми зробили ремонт і добудували дві кімнати на другому поверсі. Там твоя і Ритина кімнати, — відповів батько. 

– Серйозно? А з моєю старою кімнатою що? 

– Ми її об'єднали зі спальнею. Коли у нас з'явиться малюк, то буде просторіше. 

– Малюк? Віталіна вагітна? - здивувався Андрій. 

– Поки ні, але ми плануємо у майбутньому.

 –:Бачу у вас щаслива сім'я, прямо ідилія. В цю мить Андрій відчув, що маленький росток заздрості поселяється у його душі. "Все це мало бути моїм" – подумав Андрій. Але назад повернути було нічого не можливо. Віталіна зробила свій вибір. На жаль не на його користь. Андрій зітхнув й пішов похитуючись до дверей. 

В цей момент двері кабінету різко відчинилися й на Андрія майже налетіла молода рудоволоса дівчина. 

– Дівчино, дивися куди йдеш, — гаркнув Андрій.

– Вибачте, я ненароком. Сподіваюся я вас не сильно зачепила? 

– Ні, але з прислугою у цьому будинку потрібно попрацювати. 

–  Вона не прислуга Андрію, Рита зведена сестра Віталіни. Тому я дозволив їй пожити у нас й допомагати по господарству.

 Андрій уважно подивився на непоказну худу дівчину з копицею рудого волосся на голові. Одягнена вона була у довгу темну спідницю, яка давно вийшла з моди. Й сіру блузку застібнуту на всі ґудзики. Здавалося, що це не доросла дівчина, а якась школярка.