1.

 - Що ти зробила? - Андрій не повірив власним вухам, коли почув слова нареченої.
 Вони сиділи в улюбленій кав'ярні Віталіни. Колись вони разом приходили сюди й Андрій скуповував усі тирамісу, що були у кав'ярні. Бо  це був улюблений десерт його дівчини. Андрій обожнював балувати кохану. Спогади болем віддавали у душі. Андрій мимоволі поринув у них.

Два роки тому....

    Дрібні промені сонця проникали крізь густо завішані штори спальні у новій комфортабельній квартирі.
На широкому ліжку з пологом лежали двоє. Молода пара закоханих. Вони міцно обіймалися й ніжилися один з одним. Пристрасть їх не мала меж. Палкі поцілунки та дотики від яких кидало в жар.
Здавалося вони не могли насититися одне одним, але всьому хорошому колись приходить кінець. І дівчина це чудово розуміла, тому першою порушила болючу тему.
 - Андрію, любий, невже ми розстаємося?  Я не витримаю без тебе так довго, — скиглила дівчина.
Віталіно, кохання моє, ти ж знаєш як для мене це дуже важко. Але ми підписали контракт з англійцями. Я повинен їхати.
 - Так, знаю, просто мені тебе дуже сильно не вистачатиме. Я сумуватиму за тобою.
 - Кохана, але ж обіцяй, що дочекаєшся мене, — Андрій взяв руку Віталіни й поцілував.
 - Так, обіцяю, ти назавжди залишишся у моєму серці....

 - Я вийшла заміж. Прости Андрію, але тебе так довго не було. Я залишилася зовсім одна. Що мені було робити? - Віталіна повернула Андрія до реальності й він здригнувся.
 - Принаймні дочекатися поки я повернуся. І якщо тобі так було погано зі мною, то ти могла сказати це мені у вічі.
 - Ні, Андрію, ніколи мені не було погано з тобою. Повір. Просто так вийшло. Моєму чоловікові потрібна була турбота, і я її йому подарувала, — сказала Віталіна й подивилася на Андрія наївними очима.
 - Тільки не дивись на мене так, я знаю цей погляд, Віталіно, — Андрій зітхнув й потягнувся в кишеню за цигаркою.
 - Любий, я розумію, як ти засмутився дізнавшись цю новину, але я можу все пояснити. Мій вітчим помер і ми з мамою залишилися зовсім одні. В нас не було грошей навіть на самі прості речі....
 - Твій вітчим помер? Я не знав, а як же твоя сестра? Що з нею? - поцікавився Андрій.
 - Тебе тільки це цікавить? 
 - Ні просто ти розповідала, що вона кульгава. Мені просто шкода її.
 - Справді? То оплати їй операцію і по можливості знайди їй чоловіка, щоб нарешті сплавити її з маминих плечей, — крикнула Віталіна.
 - Віталіно, заспокойся, не потрібно так нервувати. Я просто спитав.
 - Вибач, просто ще  й до всього цього мій чоловік запросив Ритку у нас пожити. Це жах якийсь.
 - Твій чоловік виходить добра людина. Хоч у цьому тобі пощастило, — промовив Андрій і вкотре затягнувся цигаркою.
 - До речі ти повинен знати. Мій чоловік він...
 - Я не хочу нічого чути про твого чоловіка Віталіно. Бажаю тобі щастя у нових стосунках.
 - Але ти повинен знати, — почала Віталіна, та Андрій не дав їй договорити наказавши жестом замовчати.
 - Віталіно, мені вже пора. Я обіцяв батькові повернутися до вечері. Так що бувай.
 - Андрію ти точно не хочеш знати хто мій чоловік? - спитала Віталіна.
 - Ні, мені вже абсолютно однаково з ким ти спиш, люба, — сказав Андрій, потім вийняв гаманець відрахував декілька купюр і поклав на стіл.  
- Сьогодні я пригощаю.

 Рідний будинок зустрів Андрія  досить холодно. З усієї прислуги, що була раніше залишилися одна кухарка. Валя була скарбом кулінарної справи. Напевно тому батько її залишив. Роздивившись інтер'єр будинку Андрій зрозумів, що щось змінилося та поки не ясно що конкретно.
 - Андрію, синку, я так радий тебе бачити, — з кабінету вийшов Степан Васильович, батько Андрія.
 - Тату, привіт. Я теж дуже радий нашій зустрічі. Все-таки два роки минуло, — сказав Андрій і обняв батька.
 - Так, та, ти навіть не знаєш скільки у нас всього змінилося за цей час.
 - І що такого сталося, що ти не хотів мені казати до останнього батьку?
 - Ну це мав бути сюрприз. Але я трохи забіжу наперед. Загалом, сину я одружився.  
Вдруге за сьогодні Андрій був шокований. Але новина батька переплюнула виправдовування Віталіни.
 - І хто вона? Ця щасливиця? - запитав Андрій і закашлявся.
 - Андрію, ти тільки зрозумій мене правильно. Все сталося само собою. Ми не хотіли, щоб так вийшло.
 - Про що ти говориш? Я не розумію.
 - А ось і моя дружина, — промовив Степан Васильович. Андрій обернувся і в цю саму мить відкрилися вхідні двері. В них з'явилася його Віталіна. 
Від подиву Андрій мало не присів, образа й лють боролися у ньому. Йому хотілося врізати рідному батьку і придушити Віталіну. Ця  думка налякала Андрія і ледве взявши себе у руки Андрій поставив тільки одне питання:
 - Чому?
 - Сину, я вже тобі казав, ми з Віталіною просто сподобалися один одному. Все сталося дуже швидко. Пробач.
 - Кажеш дуже швидко? Наскільки? Одразу як я поїхав? Чи вона витримала сорокаденний термін?
 - Андрію не говори дурниць, ти ж не помер, — втрутилася у розмову Віталіна.
 - Здається для тебе я помер у той самий момент, коли ти зв'язалася з моїм батьком, — відповів Андрій.
 - Сарказм тобі не до лиця, сину.
 - Ні, я тільки одного зрозуміти не можу, невже ви думаєте що я повірю у ваше безмежне кохання? - не вгамовувався Андрій.
 -  Думай, що хочеш Андрію, але ми з Віталіною кохаємо один одного і цим все сказано.
 - Знаєш, батьку, я б був дуже радий, якби це було правдою. Та сумніваюся що твоя дружина здатна на бодай якісь почуття.
 - Андрію досить, тобі потрібно відпочити. Ця новина виснажила тебе.  Твоя кімната й досі вільна, — промовив Степан Васильович.
 - Я не залишуся у цьому будинку ні на мить. Краще житиму у конурі, ніж з вами. Так що будьте щасливі тільки без мене.

  Любі мої, вітаю вас на сторінках книги. Вона не нова, бо я її колись викладала. Так як ще тоді я планувала дилогію, але не втілила другу частину в життя вирішила цим зайнятися. Книга буде безплатною. Тому щиро запрошою. Не проходьте повз.