Розділ 4

Удав

Дні зміняли ночі, ґрати, сирі стіни, і тільки самотність залишалася постійною. Доки я годував усіх псевдо-друзів, від них не можна було відбитись, а зараз покарання доводилось нести у гордій самотності. Та я, мабуть, не пропаду і в пеклі, за ці місяці підім’яв під себе багатьох хлопців. Свободу у мене відібрали, а от хитрість і розум залишаться до останнього подиху.

Сьогодні до мене вперше прийшли на побачення. Я йшов довгими коридорами й абсолютно не розумів, кому завдячую візитом. Можливо, боси вирішили витягти з цього болота, трохи побув у грязюці, подумав над помилками – і можна продовжити справу. Мене підвели під чийсь кабінет, конвой впустив усередину, а сам лишився назовні.

У кріслі хазяйновито вмостився Захар, для нього, вочевидь, це велике досягнення. Я розлютився і розчарувався водночас, навряд він зможе чимось порадувати.

- Удаве, друже, проходь!

Я повільною ходою підійшов до крісла, сів на нього.

- Щось тебе довго не було, «друже»!

Захар різко змінив свій задоволений вираз і нервово підправив краватку.

- Прийшов, як зміг, ти ж знаєш, річні звіти – це довго і непросто.

- Знаю! - Спокійно констатував я. - Я ж учив тебе їх робити, і бізнес відкрити допоміг, і розширити його.

- Саме тому я сюди і прийшов. Тебе повністю списали боси, більше і чути не хочуть про твоє існування. Постраждало багато відомих персон і морально, і фізично. Ти допустився невиправної помилки...

- Годі! - Він прийшов розказати мені те, що я і сам добре знаю.

- Так це я до чого, тебе покинули всі, крім мене. Я пам’ятаю все, що ти для мене зробив. У банку ти маєш рахунок із кругленькою сумою, як вийдеш, на безтурботну старість вистачить.

Я розсміявся голосно і від душі.

- Можеш витратити ці гроші одразу, як вийдеш звідси. З цього склепу мене винесуть вперед ногами, термін впаяли ще той.

- Так, знаю. Але тебе добити важко.

Тут із ним неможливо було не погодитись, били скільки себе пам’ятаю, а результату нуль.

- І, найголовніше, я прийшов виповнити будь-яке твоє бажання. Що скажеш, те зроблю, і більше нас нічого не пов’язуватиме.

Я пильно роздивлявся обличчя співрозмовника. Захар змінися за такий короткий час, він більше не походив на колишнього невдаху. Колись я підібрав його практично з вулиці і навчив бізнесу, самому не хотілось копатись у нескінченних паперах. Тож я йому бізнес, він робочі процеси, а гроші порівну. Тільки він знав про мене те, що дозволяв я, натомість Захар завжди був на долоні.

- Ти не забагато на себе взяв? Сил стане виконати моє бажання?

- Ну, ти ж не благодійник, я добре знав до кого іду! - Він гордо вийняв з-за столу пляшку дорогого коньяку і кубинські сигари.

- Назар, - я насупив брови і зробив сталевий погляд, - мені потрібен цей негідник тут.

- Чомусь я так і подумав, якщо потрібен – буде! - Він відреагував спокійно і байдуже, мабуть, моя жорстокість заразна. За роки співпраці невидимо поглинула і його.

- А тепер наливай і слухай уважно...

Із кабінету я повернувся живим, саме життя тепер наповнювало моє нутро. За ці прокляті місяці вже думав, що не зможу помститись. Все, на що ставало сил, – це пусті погрози, однак мені піднесли сюрприз. Удав ніколи і ні про що не жалів у своєму житті, тільки про єдину помилку, і зараз я її виправлю. Хай тільки прийде до моїх ніг, відіграюсь за все.

Ким лише мене не називали, знущались, ненавиділи, боялись, захоплювались, тільки ніколи не любили. А хто любитиме сина алкоголіків, постійно бродячого і брудного хулігана? Я крав їжу й одяг, гроші, все, що під руку траплялось. А потім – дитяча колонія і свої правила у ній. Я навчився лише одному – виживати будь-якою ціною. Спочатку просто виживати, а потім робити це розкішно і наперекір усім. Байдуже на чужі бажання, біль, надії, ба навіть життя, мене ніхто не жалів. Я знаходив ціль і, доки не отримував свою вигоду, до останку не відпускав, так і став Удавом.

Єдина людина, яка викликала у мені хоч якісь світлі почуття, – це Назар. Наполегливий хлопчина, що вигризав своє місце у цьому світі, був такий схожий на мене. Я ділився з ним усіма знаннями, створював молодшу копію і отримував з цього вигоду роками. Проте я помилився, він мав у душі непритаманне мені почуття – любов. Лише одне почуття зробило величезну прірву між нами. Думав, що маю силу контролювати його, але помилився. Малий негідник встромив ніж у спину і викинув мене з життя, як непотріб. Та він забув, що я все ще Удав і свою жертву душитиму до останнього.