Нічний клуб «Пантера»
Середина травня
Тарас
- Агов, друже, ти можеш хоча б сьогодні забути про свою фотокамеру?
- Цей мій вечір, Стасе, тому відривайся.
- Ти впевнений у тому, що варто цілий рік присвячувати цій подорожі до Японії?
Я іронічно посміхнувся, спостерігаючи за університетським товаришем, котрий пильно спостерігав за стрункими красунями, які танцювали неподалік від нашого столика.
– Вважаєш, як і мій батько, що треба братися за розум та, нарешті, вити гніздо та створювати родину.
- Ось тільки не вплітай мене у ваші з батьком суперечки. Моє відношення до ваших стосунків тобі відомі. Андрій Володимирович має рацію: ти геніальний програміст, тому маєш розвиватися саме на батьківщині та дбати про своє майбутнє. Ти, перш за все, Тарасе, спадкоємець велетенського батькового бізнесу, він сподівається на твою підтримку.
– Якби я тебе не знав сотню років, то, певно, запідозрив тебе у тому, що татусь тебе завербував, Стасе.
Мій друг ліниво посміхнувся і нервово потер брову, уважно розглядаючи моє обличчя. Відверто спілкуватись ми почали з того моменту, коли вперше натовкли одне одному пики ще на першому курсі. Тоді ми, різні за своїми характерами, зіткнулися на одній проблемі – жінка.
Я вподобав її ще на першій студентській вечірці та сподівався на легку інтрижку, вона ж не мала на меті якісь короткотривалі стосунки. Гарна, неймовірна розумна та спортивна. Такі дівчата з часом перетворюються на фатальних жінок. Поліна стала моїм тимчасовим недосяжним янголом. Жодна спроба наблизитися до неї зазнавала невдач. Мене це інтригувало, запалювало всередині вогонь бажання. І я жадав за будь-яку ціну отримати приз.
Тоді була чергова вечірка. Новий рік на носі, і я з нахабним планом зваблення. Жінки люблять не лише гарні декорації, але й щедрість своїх залицяльників. Цю мудру істину я зарубав собі на носі ще в підлітковому віці.
Мій дід був найвідомішим у нашому місті холостяком, тож брати приклад було з кого. Батько завжди обурювався, коли мамин батько на декілька тижнів літа брав мене до себе в гості. Та для мене це були найкращі дні, бо саме дідо прищепив любов до фотографії.
Завжди бажав піти по його стежці. Але у п'ятнадцять у мене з’явилось нове хобі – програмування. Тож поєднувати дві такі різні форми власного розвитку стало нелегко. Фотографія потребувала драйву, емоцій та купу часу, щоб відточити майстерність. Програмування ж потребувало посидючості, уважності та витримки.
У той передноворічний вечір я вперше наважився діяти впевнено і нахабно. Довго спостерігаючи за купкою танцюючих дівчат, я пильнував тільки її. На той час мені здавалося, що це вже не просто якась тимчасова схибленість на чарівній дівчині. Це більше скидалося на першу закоханість. Бо зліва час від часу щось пульсувало, коли до Поліни залицялися старшокурсники.
Навіть зараз, закриваючи очі, бачив ту сцену з минулого. Я з фотоапаратом у руці, з впевненістю у своїй харизмі, від душі пропонував охочим сфотографуватися. І це діяло. Мати в колекції фотографію такого профі, як я, було, певно, круто. Я так вважав. Поліна підійшла останньою, запропонувала потанцювати. І в той момент я перетворився на цілковитого йолопа, бо запропонував продовжити цей вечір поза стінами нашого університету. Звичайно ж не в плані сексу чи чогось непристойного. Тоді я хотів її просто фотографувати, та моя ідея стала не до смаку її братові. Мабуть я, зачарований спілкуванням, не помітив того, що дівчину пильнує третьокурсник.
Ми навіть, взявшись за руки, не встигли вийти в фойє, як мені прилетів болючий стусан.
– Руки від дівчини забрав, бо отримаєш на горіхи.
– Стасе, тобі краще не лізти в моє життя, що тобі треба?
– А ти знаєш, хто цей хлопець?
– Не мала змоги, дякуючи тобі, про це дізнатися.
– Мажорчик, котрий приїздить до універу не на метро, а на власному мерседесі. То куди, на твою думку, зараз він би тебе повів?
– На прогулянку. Це заборонено? – Поліна вперше за цей час подивилася у мій бік, занадто пильно розглядаючи мене.
- Не будь дурною, краще одягайся, вже час повертатися додому.
– Поліно, - я не переривав досить проникливої розмови брата з сестрою та іронічно розглядав високого, спортивної статури, хлопця, - тобі вирішувати, як має продовжитися наше знайомство.
Я протягнув руку вперед, чекаючи на її рішення. Бачив в очах красуні сумніви, бачив, як здригнулася її ліва рука. Певно Поліна хотіла також схопити мене за руку та не наважилася. Та я вирішив за нас обох. Їй нічого не загрожувало, з мого боку це стовідсотково. Я бачив її на своїх фото у різних ракурсах, бачив ці сяючі зелені очі, пухкі вуста та руде волосся на фоні зимової ночі. Це була б наша перша романтична зустріч у перед новоріччя.
Наступне, що сталось секундою пізніше, - величезний кулак прилетів мені у живіт. Я відлетів на декілька кроків назад, падаючи на бік. Моя майже нова професійна фотокамера злетіла з шиї та розбилася.
- Стасе, ти здурів. Якщо ти й надалі продовжуватимеш гамселити всіх хлопців, котрі до мене підходять, то я залишусь незаміжньою.
– Варто обирати нормальних чоловіків, а не таких, як оцей мамусин пустунчик. Такий лише має на думці одне: затягнути в ліжко, а потім злиняти.
Не варто цьому дурню було згадувати мою маму. Він нічого не знає про мене та мою родину. Не відаючи, цей хлопець зачепив болючий мозоль. Я зірвався з місця і щосили вліпив супротивнику кулаком по обличчю. А потім не пам’ятаю, що саме сталося.
Згодом до мене у лікарню приходила Поліна, вибачалася за брата. Вона довго сиділа біля ліжка і мовчала. А я не розумів, що вона хоче ще сказати. Декілька разів приходив батько та розповідав про те, що поліція порушила справу проти Стаса. Він чекав від мене якихось слів, але я мовчав. В той період я зрозумів, що займатися спортом буде ще одним доволі корисним хобі. Отримувати по пиці було неприємно, а потрапити у лікарню після струсу мозку – взагалі соромно. І після чого? Після того, що просто вирішив вперше запросити дівчину на побачення…на романтичне побачення.
#950 в Жіночий роман
#3541 в Любовні романи
#1632 в Сучасний любовний роман
Відредаговано: 01.11.2022