Розділ 18

Ранок середи зустрів Лару не просто дзенькотом будильника, а справжнім відбійним молотком, що застряг десь у лобній частці. Вона розплющила одне око, спробувавши сфокусуватися на стелі, і важко видихнула. У роті було так, наче коти насрали.

Але найгірше почалося тоді, коли крізь туман у голові почали просочуватися уривки вчорашнього вечора. Боулінг, машина, ліфт, що застряг між поверхами... зізнання, що вона «ненавидить його, але він найкраще, що було в її житті»... і фінал у ванній.

«Господи... я знімала з нього куртку? Я чіплялася до його ременя?!» — Лара накрила обличчя подушкою, тихо завиваючи від сорому.

Вона ледве доповзла до кухні, випила літр води і вже збиралася написати комусь із дівчат (або одразу заповіт), як її телефон на столі завібрував. На екрані висвітилося коротке і суворе: «Дін».

Серце пропустило удар, а потім застучало так, що відлуння пішло у скронях. Вона тремтячим пальцем провела по екрану і піднесла слухавку до вуха.

— Відновила водний баланс вже — пролунав у динаміку низький, звичний голос боса. Жодного «привіту» чи «як справи». Тільки ця фірмова колючість.

Лара на мить завмерла, стиснувши телефон. Алкоголь все ще віддавався легкою нудотою, але інстинкт самозбереження раптом увімкнувся на повну. Вона вирішила йти в наступ і робити вигляд, що все під контролем.

— О боже, Діне... — простогнала вона в слухавку, спеціально перебільшуючи свій страждальний тон. — Ти дзвониш, щоб добити мене? Серйозно? Якщо в тебе є совість, привези мені американо і якийсь подвійний круасан, бо я зараз лусну від сорому або від головного болю.

На тому кінці дроту запанувала довга пауза. Дін явно не очікував такого початку.

— Тобто, — протягнув він повільно, і Лара просто фізично відчула, як на його скроні з'являється та сама напружена жилка. — Ти серйозно вважаєш, що після вчорашнього цирку у ліфті та у твоїй ванній я зараз кину все, поїду робити тобі замовлення з кав'ярні та примчу?

Лара прикусила губу, відчуваючи, як щоки починають палати. Вона примружилася, дивлячись у вікно, і відповіла з викликом, хмикнувши:

— А що, містере Недоторканний, боїшся, що я знову почну стягувати з тебе куртку чи змушу співати в душі?. Мені просто погано, бос. Ти ж людина чи деспот?

Дін знову замовк. Цього разу пауза була ще довшою. А потім телефон раптово... запищав короткими гудками. Він просто скинув виклик!

Лара витріщилася на екран, не вірячи своїм очам. — Скинув? Цей зараза просто кинув слухавку?! — обурено вигукнула вона в порожню кухню.

Але рівно за двадцять хвилин, коли вона сиділа на дивані, загорнувшись у плед і все ще тримаючись за голову, у двері її квартири постукали. Різко, впевнено і тричі.

Лара підскочила, на ходу поправляючи домашній одяг, і відчинила двері. На порозі стояв Дін. У чорній футболці, що підкреслювала плечі, з легкою щетиною і темними колами під очима. У лівій руці він тримав великий паперовий пакет із логотипом «Мілки» та гарячий стаканчик кави.

Він мовчки глянув на неї — від розпатланого волосся до домашніх капців, — переступив поріг і, не питаючи дозволу, пройшов прямо до кухні.

— Тримай, — кинув він пакет на стіл, обертаючись до неї. Його губи ледь помітно сіпнулися у спробі стримати посмішку. — Подвійний еспресо, міцна вода і подвійний шоколадний мафін. За твоїм вчорашнім рецептом.

Лара вдячно вхопилася за стаканчик, обпалюючи пальці, і зробила жадібний ковток. — Ти святий, — прошепотіла вона, мружачись від задоволення.

— Не звикай, — хмикнув Дін, спираючись стегном на кухонну стільницю і складаючи руки на грудях. Він пильно подивився їй у вічі, і його голос різко втратив усю іронію, ставши серйозним: — Ну що, Ларо. А тепер давай поговоримо про те, як ти збираєшся пояснювати свою вчорашню заяву про те, що йдеш знайомитися з моїми батьками... як колега по роботі.

Лара зробила ще один ковток гарячої кави, відчуваючи, як кофеїн потроху повертає її до життя, але від слів Діна щоки знову спалахнули, а в животі все стислося. Вона відвела погляд, розглядаючи малюнок на столі, і спробувала включити весь свій захисний сарказм.

— А що тут пояснювати, містере Зарозумілість? — вона натягнула на обличчя найбільш невинну посмішку, на яку була здатна з її розколеним від болю похміллям. — Ти запросив мене на сімейну вечерю, але офіційно, бути твоєю дівчиною не запропонував. А напрошуватися самій — нижче моєї гідності. Тому так, я буду там виключно як твій кондитер і колега. Буду професійно куштувати матусині пироги і критично оцінювати їхній бісквіт.

Дін відірвався від стільниці і повільно зробив крок до неї. Його обличчя не виражало ні гніву, ні посмішки — тільки небезпечну зосередженість. Він зупинився за крок від неї, так близько, що Лара знову відчула запах його парфуму, який так яскраво закарбувався в пам'яті з гірської поїздки.

— Тобто ти серйозно думаєш, що я притягну колегу по роботі знайомитися з батьками, які прилітають з іншого країни? — тихо, майже пошепки запитав Дін, дивлячись їй прямо в очі. Його погляд пронизував наскрізь. — Ти дійсно цього не розумієш, Ларо, чи просто граєшся зі мною?

— Я не граюся, просто констатую факти, — вона спробувала відкинути голову, але голос зрадницько трохи тремтів. Вона відчувала, що починає плисти під його натиском. — Ти сам сказав, що ми поговоримо, коли я буду твереза. Ну от, я твереза. Майже. Кажи, Діне. Навіщо я тобі там?