Розділ 15

Audi плавно загальмувала біля скляних дверей кав'ярні «Мілка». Годинник на приладовій панелі показував рівно 6:45 ранку. Вулиці ще дрімали в передранковій прохолоді, але місто починало поступово оживати.

Вінн заглушила двигун, і на секунду в салоні запанувала тиша. Вона глибоко вдихнула повітря, намагаючись вгамувати залишки нічного адреналіну. Поруч сиділа Лара, яка хоч і виглядала сонною, але трималася бадьоро.

— Ну що, генерале, пішли покажемо цьому татуйованому «залізному правилу», як працює справжня бруклінська банда, — підморгнула Вінні, відчиняючи дверцята.

Дівчата відімкнули багажник і почали обережно діставати термобокси. Лара взяла найважчу коробку з десертами, намагаючись не похитнутися від втоми. Її біла футболка була трохи забруднена в кремі, волосся зібране у звичний недбалий пучок, але погляд був сповнений холодної, хижої впевненості. Вона знала, що всередині все ідеально: від глянцевих шоколадних сфер до хрустких круасанів із лососем.

Дівчата підійшли до скляних дверей. Кав'ярня ще була зачинена для відвідувачів, але всередині вже горіло тепле світло, змішуючись із ароматом свіжозвареної кави. Біля барної стійки стояв Дін.

Він був одягнений у темну сорочку з закоченими рукавами, яка підкреслювала рельєф татуювань на передпліччях. У руці він тримавав горнятко з чорною кавою і щось перевіряв у планшеті. Почувши дзенькіт, він підняв голову.

Дін повільно поставив горнятко на стійку, відклав планшет і рушив до них. Відчинивши двері, він критично, з неприхованою єхидною посмішкою оглянув обох дівчат. Його погляд затримався на змученій Ларі, чия біла оверсайз-футболка була місцями забруднена в кремі, а волосся стирчало в недбалому пучку.

— Боже, — протягнув Дін з іронією, складаючи руки на грудях. — Виглядаєте так, ніби вас обох переїхав фургончик з морозивом.

— А ти як думав, розумнику? — миттєво відпарирувала Вінні, міцніше перехоплюючи термобокс. — Лишив нашу крихітку з такою купою замовлень. Як вона мала впоратися з цим сама?

Дін ледь помітно повів бровою і розплився в розуміючій, дещо хижій посмішці. Стало очевидно: він прекрасно знає, що  Лара вже розповіла подругам про їхній пристрасний епізод у машині.

— Якби ця самовпевнена жінка вчора мене не вигнала, — промовив Дін, не зводячи з Лари потемнілих очей, які явно робили акцент на її губи, — я міг би їй допомогти. І повір, не лише з десертами.

Від цього нахабного натяку Лара ледь не спіткнулася об поріг. Її щоки моментально спалахнули, а всередині все закипіло від суміші збудження та люті. Не кажучи ні слова, вона з розмаху впихнула йому в руки найближчу важку коробку з круасанами.

— Ти б краще допоміг заносити все, а не язиком патякав, «містер залізні правила», — кинула вона, обходячи його і прямуючи всередину «Мілки».

Дін лише хекнув, міцніше перехоплюючи бокси, і пішов слідом, демонструючи, що ця гра йому починає подобатися все більше.

До відкриття залишилось рівно десять хвилин. Зовні, крізь велике панорамне вікно, вже починали маячити перші перехожі, які поспішали на роботу.

Поки Лара квапливо, але зосереджено розставляла свої десерти на скляних полицях вітрини, відчуваючи передранкове хвилювання, простір за спиною раптово наповнився теплом. Дін безшумно підійшов до робочої зони. Він почав поратися біля кавомашини та барної стійки поруч із нею, раз у раз кидаючи на неї зацікавлені, трохи хижі погляди.

У цей час Вінні, відійшовши далеко вглиб залу до столиків, жваво й весело теревенила з Раєн, яка протирала столики. Вони обоє голосно сміялися, повністю захоплені своєю бесідою і не звертаючи уваги на те, що відбувається біля вітрини. Атмосфера здавалася майже затишною, попри напругу між Ларою та Діном, аж поки дзенькіт вхідних дверей не розрізав тишу.

У залі з'явилася Віолетта Брідж — колишня колега Лари з маркетингової агенції. Її поява тут була абсолютно недоречною. Одягнена в бездоганний діловий костюм, Віолетта окинула приміщення зверхнім поглядом, який швидко зупинився на постаті Лари за вітриною.

— Боже, Ларо? Це ти? — дзвінкий, пронизаний фальшивою турботою голос Віолетти лунко відбивсь від фіолетових стін.

Дін одразу напружився, переставши протирати склянки, і перевів погляд на непрохану гостю. А Лара застигла, відчуваючи, як усередині все стискається від несподіванки. Віолетта впевнено наближалася до барної стійки, її підбори гордо цокали по підлозі, а обличчя виражало суміш презирства та насолоди. Вона готувалася завдати удару.

— Я думала, мені здалося. Серйозно? Ти проміняла престижний офіс на… оце? Фартух, борошно і дешеві посипки?

Віолетта підійшла впритул до скляної вітрини, зухвало спираючись на стійку і критично оглядаючи розтягнуту футболку та розпатланий пучок колишньої колеги. Вона окинула Лару зневажливим, їдким поглядом і награно розсміялася: — Ой, люба, ти виглядаєш… м’яко кажучи, плачевно. Здається, твій «особистий бренд» стрімко набирає вагу, поки ти граєш у кондитера. Ці безформні речі вже ледве приховують твої форми. Може, тобі варто було залишитися в маркетингу і зайнятися рельєфом власного тіла, а не заїдати стрес сухими бісквітами? Подивися на себе: ти ж просто розпливаєшся в кадрі. Маркетинг — це стратегія, а ти зараз виглядаєш як антиреклама власного життя.

У Лари всередині все похололо. Її пальці, що тримали металеві щипці, різко завмерли. Старі, отруйні комплекси, які вона так старанно намагалася випалити з пам'яті, болісно вдарили по свідомості, викликаючи пекучий ком у горлі. Вона відчула, як обличчя палає від приниження. Але залишатися безмовною жертвою вона не збиралася. Вона різко випросталася, зустрічаючись із Віолеттою холодним, хижим поглядом, у якому проблиснула звична маркетологиня.