Розділ 12

Лара переступила поріг «Мілки» з чітким планом: обговорити з Раєн статистику продажів і нарешті зрозуміти, які десерти стануть хітами цього тижня. Але реальність вдарила під дих раніше, ніж вона встигла підійти до стійки.

Дін сидів за столиком біля вікна. Він не був напруженим, не гризся з офіціантами і не нервував через постачання. Навпаки — він щиро, відкрито посміхався, нахилившись до жінки, яка сиділа навпроти. Вона була неймовірною: довге волосся, витончені риси обличчя, розслаблена поза, що так пасувала до його власного спокою.

«Я ніколи не бачила його таким», — промайнуло в голові Лари, і в грудях щось болісно стиснулося. Це було схоже на холодний душ, що раптово перетворився на обпікаючий вогонь. «Звісно. Хіба він міг подивитися на тебе? На ту, хто вічно в борошні, хто сперечається з ним через дрібниці і чиє обличчя червоніє від злості, а не від ніжності. Ти — просто надокучлива підлегла, а вона… вона — його ідеал».

Лара відчула, як всередині закипає суміш ревнощів і безсилої злості. Коли вона проходила повз їхній столик, Дін помітив її. Його очі на мить спалахнули, він підвівся, намір привітатися був очевидним. — Ларо? Радий бачити... Вона навіть не сповільнила кроку. Не повернула голови. Вона пройшла повз, наче він був порожнім місцем, втупившись у підлогу так сильно, що в очах почало щипати.

У кабінеті Раєн настрій був піднесеним. Вони довго говорили про цифри, про плани, про майбутній успіх. — Слухай, Ларо, ти виглядаєш виснаженою, — Раєн підсунула до неї чашку. — Давай вип’ємо кави. Я зараз покличу Діна, він якраз біля стійки, зробить нам по-справжньому особливий смак. — Ні, не треба! — Лара схопилася з місця, її голос здригнувся. — Раєн, будь ласка. Він там… з дівчиною. Такою гарною. Я не хочу заважати. Нехай насолоджується спілкуванням, а не витрачає час на мою каву.

— Та ти що, серйозно? — здивувалася Раєн, але Лара не встигла відповісти. Двері відчинилися, і на порозі з’явився Дін. Він тримав у руках тацю і виглядав дуже задоволеним собою, доки не почув її слова.

Він зупинився. Його погляд вп’явся в обличчя Лари, а потім на губах з’явилася та сама єхидна, знайома посмішка. — О, — промовив він, повільно крокуючи до них. — О, не хвилюйся, — кинув він з ноткою іронії, — моє особисте життя ніяк не завадить приготувати тобі каву. Не хвилюйся, Ларо. Я приготую тобі найміцніший еспресо, щоб ти нарешті прокинулася і перестала бачити те, чого немає.

Лара відчула, як кров вдарила в обличчя. Вона хотіла щось вигукнути, але Раєн просто засміялася: — Ларо, дурепко, це ж Розалін, наша троюрідна сестра! Вона приїхала з Франції на два дні.

Сором накрив Лару, як лавина. Вона зрозуміла, як безглуздо виглядала зараз, зі своїми ревнощами і вигадками. Раєн подивилася на неї прямо, з ноткою жалю: — То що, Ларо… тобі подобається мій брат? Лара не знайшла слів. Вона лише коротко кивнула, закрила обличчя долонями і вибігла з кабінету, намагаючись втекти від власної сповіді.

Але доля вирішила пограти в іншу гру. На порозі вона врізалася в Діна, який якраз ніс гарячу каву. Склянка перекинулася, і обпалююча рідина залила її груди та живіт. 

— Чорт забирай! — Дін підскочив, кидаючи порожню склянку. — Ларо! Ти опеклася?!

Він не чекав відповіді. Його обличчя, донедавна іронічне, зблідло від страху. Він схопив її за плечі і майже заштовхав у свій кабінет. — Знімай блузу! Зараз же! Тканина синтетична, вона прилипла, ти отримаєш жахливий опік! 

— Діне, ні, я… — Лара спробувала відштовхнути його, але він уже почав розстібати ґудзики. Його руки тремтіли.

Коли блуза злетіла, залишаючи її в одному бюстгальтері, повітря в кабінеті стало важким і гарячим. Дін завмер, його пальці, що ще мить тому лихоманково відтирали каву з її шкіри, завмерли на ключиці Лари. В кабінеті стало так тихо, що стало чутно, як гуде холодильник за стіною. 

Лара важко дихала, її груди здіймалися, а серце билося в ритмі, від якого паморочилося в голові. Вона побачила в його очах не просто хвилювання — там було щось глибше, темніше, від чого по спині пробігли мурашки. Бажання, яке він більше не міг контролювати.

— Ти… — прошипіла вона, різко відштовхнувши його руки і прикриваючи груди руками. — Ти спеціально це зробив, правда? Ти знав, що я розгублюся, що не зможу дати відсіч, і вилив цю чортову каву навмисно, щоб побачити… оце? Щоб пограти в героя, а заодно роздягнути мене?

Дін відступив на крок, наче вона вдарила його під дих. Його обличчя, досі бліде від переляку, спалахнуло гнівом. Він зробив крок назад у її простір, змушуючи Лару притиснутися спиною до дверей шафи.

— Ти з глузду з’їхала? — прохрипів він, нависаючи над нею. Його очі стали чорними, як обвуглене вугілля. — Ти справді такої жалюгідної думки про мене? Я тут ледь не збожеволів, коли побачив, як ти врізаєшся в мене, і як гаряча кава заливає твою шкіру! Мені було наплювати на твої груди, Ларо! Я боявся, що через свою довбану гордість і впертість ти отримаєш шрами на все життя!

— Не смій кричати на мене! — Лара випалила це, майже впритул до його обличчя, не зважаючи на те, що вона зараз була майже без одягу. — Ти завжди такий! Завжди зверхній, все знаєш краще за всіх! Тобі подобається тримати мене в цій залежності — бос-постачальник, я-підлегла, яка має мовчати і кивати!

Дін схопив її за підборіддя, не грубо, але з такою владою, що вона замовкла на півслові.