Розділ 12

Лара переступила поріг «Мілки» з чітким планом: обговорити з Раєн статистику продажів і нарешті зрозуміти, які десерти стануть хітами цього тижня. Але реальність вдарила під дих раніше, ніж вона встигла підійти до стійки.

Дін сидів за столиком біля вікна. Він не був напруженим, не гризся з офіціантами і не нервував через постачання. Навпаки — він щиро, відкрито посміхався, нахилившись до жінки, яка сиділа навпроти. Вона була неймовірною: довге шовковисте волосся, витончені риси обличчя, розслаблена поза, що так пасувала до його власного спокою.

«Я ніколи не бачила його таким», — промайнуло в голові Лари, і в грудях щось болісно стиснулося. Це було схоже на холодний душ, що раптово перетворився на обпікаючий вогонь. «Звісно. Хіба він міг подивитися на тебе? На ту, хто вічно в борошні, хто сперечається з ним через дрібниці і чиє обличчя червоніє від злості, а не від ніжності. Ти — просто надокучлива підлегла, а вона… вона —  мрія кожного чоловіка».

Лара відчула, як всередині закипає суміш ревнощів і безсилої злості. Коли вона проходила повз їхній столик, Дін помітив її. Його очі на мить спалахнули, він підвівся, намір привітатися був очевидним: — Ларо? Радий бачити…

Вона навіть не сповільнила кроку. Не повернула голови. Вона пройшла повз, наче він був порожнім місцем, втупившись у підлогу так сильно, що в очах почало щипати від підступних сліз.

У кабінеті Раєн настрій був піднесеним. Вони довго говорили про цифри, про плани, про майбутній успіх. — Слухай, Ларо, ти виглядаєш виснаженою, — Раєн підсунула до неё чашку. — Давай вип’ємо кави. Я зараз покличу Діна, він якраз біля стійки, зробить нам по-справжньому особливий смак.

— Ні, не треба! — Лара схопилася з місця, її голос здригнувся. — Раєн, будь ласка. Він там… з дівчиною. Такою гарною. Я не хочу заважати. Нехай насолоджується спілкуванням, а не витрачає час на мою каву.

— Та ти що, серйозно? — здивувалася Раєн, але Лара не встигла відповісти. Двері відчинилися, і на порозі з’явився Дін. Він тримав у руках тацю і виглядав дуже задоволеним собою, доки не почув її останні слова.

Він зупинився. Його погляд вп’явся в обличчя Лари, а потім на губах з’явилася та сама єхидна, знайома посмішка. — О, — промовив він, повільно крокуючи до них. — Не хвилюйся, — кинув він з ноткою іронії, — моє особисте життя ніяк не завадить приготувати тобі каву. Я зроблю тобі найміцніший еспресо, щоб ти нарешті прокинулася і перестала бачити те, чого немає.

Лара відчула, як гаряча кров вдарила в обличчя. Вона хотіла щось вигукнути, але Раєн раптом дзвінко засміялася: — Ларо, дурепко, це ж Розалін, наша троюрідна сестра! Вона приїхала з Франції всього на два дні.

Сором накрив Лару, як лавина. Вона миттєво зрозуміла, як безглуздо виглядала зараз зі своїми безпідставними ревнощами й вигадками. Раєн подивилася на неї прямо, з ноткою лагідного жалю в очах: — То що, Ларо… тобі подобається мій брат?

Лара не знайшла слів. Охоплена панікою, вона лише коротко кивнула, закрила обличчя долонями і вибігла з кабінету, намагаючись втекти від власної раптової сповіді.

Але доля вирішила пограти в іншу, набагато небезпечнішу гру. На самому порозі вона з розгону врізалася в Діна, який якраз розвертався з паперовою склянкою свіжого американо. Весь окроповий вміст перекинувся прямо на неї, моментально просочуючи небесно-блакитну блузу.

Обпалююча рідина запекла на шкірі грудей та живота. Лара тихо ойкнула, відскакуючи.

— Чорт забирай! — Дін підскочив, кидаючи порожній стакан на підлогу. — Ларо! Ти опеклася?!

Він не чекав на відповіді. Його обличчя, донедавна іронічне, зблідло від справжнього переляку. Він грубо, але міцно схопив її за плечі й майже заштовхав у свій невеликий кабінет, що був поруч. — Знімай блузу! Зараз же! Тканина тонка, вона моментально вбирає окріп і липне до тіла, ти отримаєш жахливий опік!

— Діне, ні, я… — Лара спробувала відштовхнути його, але він уже сам лихоманково почав розстібати маленькі ґудзики. Його зазвичай впевнені руки помітно тремтіли.

Коли блуза злетіла, залишаючи її в одному мереживному бюстгальтері, повітря в кабінеті вмить стало важким і гарячим. Дін різко завмер. Його пальці, які ще мить тому серветкою обережно зтирали залишки гарячої кави з її почервонілої, але, на щастя, цілої шкіри, зупинилися прямо на її ключиці. Прохолодне повітря з кондиціонера приємно заспокоювало місце легкого опіку, але натомість шкіру почав обпікати його дотик.

В кабінеті стало так тихо, що було чути лише монотонне гудіння холодильника за стіною. Лара важко дихала, її груди високо здіймалися, а серце билося в шаленому ритмі, від якого паморочилося в голові. Вона подивилася в його очи і побачила там не просто хвилювання — там було щось набагато глибше, темніше, те, що він більше не міг контролювати. Справжнє, первісне бажання.

— Ти… — прошипіла вона, пересилюючи заціпеніння, і різко відштовхнула його руки, прикриваючи груди. — Ти спеціально це зробив, правда? Ти знав, що я розгублюся, що не зможу дати відсіч... Вилив цю чортову каву навмисно, щоб побачити це? Щоб пограти в героя, а заодно роздягнути мене?!

Дін відступив на крок, наче вона вдарила його під дих. Його обличчя, біле від переляку, вмить спалахнуло гнівом. Він знову різко рушив у її простір, змушуючи Лару практично втиснутися спиною в дверцята шафи.

— Ти з глузду з’їхала? — прохрипів він, загрозливо нависаючи над нею. Його зіниці розширилися, роблячи очі темними, як обвуглене вугілля. — Ти справді такої жалюгідної думки про мене? Я тут ледь розум не втратив, коли побачив, як ти влітаєш у мене, і як цей окріп лється на твою шкіру! Мені було начхати на твої груди, Ларо! Я боявся, що через свою довбану гордість і впертість ти отримаєш шрами на все життя!