Розділ 10

Тиша після від’їзду Діна здавалася оглушливою. Лара стояла посеред кухні, де ще хвилину тому панував вир подій, і відчувала, як повільно холонуть її пальці. Повітря досі було насичене ароматом ванілі та... його парфумами, що здалеку нагадували аромат щойно змеленої арабіки. Вона заплющила очі, намагаючись відновити дихання.

«Що це взагалі було?» — пульсувало в скронях.

Дін був нестерпним. Зухвалим. Непередбачуваним. Він вдерся в її розмірений світ, як ураган, і змусив працювати в ритмі, про який вона навіть не підозрювала. Але дивним було не це. Дивним було те, як вона дозволила йому допомагати. Хоч Лара пильно контролювала кожен його крок, розподіляючи найпростіші завдання, вона все ж таки йому довірилася. Дін був придурком, це факт, але без нього вона б навіть не наважилася взятися за такий обсяг — дівчата сьогодні були зайняті власними справами, тож Лара мала розраховувати лише на себе.

Він здивував її своєю нахабністю, але ще більше — відданістю процесу. Заради справи та сестри він був готовий піти на все.

Лара оглянула порожні полиці. Хвиля тривоги різко вдарила по свідомості, витісняючи думки про Діна суворими фактами: завтра о сьомій ранку замовлення має бути готове, а продуктів — нуль. Лара, яка ніколи не припускається помилок у роботі, зараз опинилася на межі професійного фіаско.

Паніка стала некерованою. Лара схопила телефон. Пальці тремтіли, коли вона шукала контакт Раєн. Кожен гудок у слухавці відлунював ударами її серця.

— Раєн… — голос Лари тремтів. — У нас катастрофа. Ми використали все до останньої крихти. У холодильнику порожньо. До сьомої ранку я фізично не встигну зробити нові заготовки. Я… я підвела тебе.

На тому кінці дроту запала тиша. Кілька секунд Раєн нічого не відповідала.

Лара заплющила очі.

Їй здавалося, що ця мовчанка триває цілу вічність.

— Зачекай, — нарешті промовила Раєн вже зовсім іншим, діловим тоном. — Дай мені хвилину.

У слухавці почулося клацання клавіатури, шелест паперів, приглушені голоси.

Лара міцніше стиснула телефон.

Серце билося так голосно, що вона майже не чула нічого навколо.

— Добре, — через кілька митей сказала Раєн уже спокійніше. — Я перевірила.

Лара затамувала подих.

— По-перше, припини звинувачувати себе.

— Але…

— Ні, дослухай мене.

Голос Раєн став твердим, але теплим.

— Сьогодні ти зробила те, на що більшість кондитерів навіть не погодилися б. Ви з Діном закрили замовлення, яке могло зіпсувати репутацію всієї кав'ярні. Ти не провалилася навпаки Лара мовчала.

Вона досі чекала найгіршого.

— А тепер хороша новина, — продовжила Раєн. — Я ще вчора про всяк випадок зв'язалася з нашим перевіреним постачальником з яким ми дуже давно працювали. Вони зараз переїжджають, але погодилися взяти на себе виробництво десертів на завтра. Ми нічого не втрачаємо.

Лара повільно видихнула. Напруга, яка стискала груди весь вечір, почала відступати.

— Справді?..

— Справді.

Раєн навіть тихенько засміялася.

— І, якщо чесно, я більше хвилююся зараз за тебе, ніж за десерти. Ти працювала майже добу без нормального відпочинку. Якби я зараз сказала тобі ще й усю ніч стояти біля духовки, то була б найгіршим керівником у світі. Лара відчула, як на очі навертаються сльози.

— Дякую…

— Ні, це тобі дякую.

На кілька секунд запала тиша.Лара відчула, як її пальці, що досі стискали телефон, нарешті розслабилися. Сльози полегшення покотилися по щоках.

— Дін щойно відписав, — додала Раєн, і її голос став піднесеним. — Замовники в повному захваті. Вони залишили такі чайові, що я вирішила: десять відсотків від сьогоднішнього рахунку — це твої преміальні. Це найменше, чим я можу віддячити за твій героїзм.

— Премія? — Лара тихо засміялася, витираючи сльози. — Раєн, це… це неймовірно. Дякую тобі за довіру. Слухай, а коли мені наступного разу потрібно готувати? І коли Дін знову привезе продукти?

— Поспи спокійно, — відказала Раєн. — А завтра вранці Дін заскочить, залишить свіжі інгредієнти.

Лара мимоволі пирхнула, уявляючи, як той знову з'являється на порозі вдосвіта: — Тільки, будь ласка, скажи йому, щоб не о сьомій ранку! Я ще не готова до його «бадьорості» в таку рань.

Раєн на іншому кінці розсміялася так щиро: — Невже він приїхав так рано? Оце він дурень… Вибач, я не встигла його попередити. Дін у нас — справжня рання пташка, він просто отримує задоволення, коли бісить людей на світанку. Наступного разу я особисто простежу, щоб він з'явився ближче до обіду.

— Та нічого, — Лара відкинулася на спинку стільця, і в кухні вперше за довгий час стало по-справжньому тихо і затишно. — Я якось витримала це неподобство у власному домі… — вона зробила паузу і додала з легкою іронією: — Хоча, зізнаюся, без нього було б надто нудно.

— О, ось це вже інша розмова! — піддражнила її Раєн. — Відпочивай, Ларо. До післязавтра.