Розділ 10

Тиша після від’їзду Діна здавалася оглушливою. Лара стояла посеред кухні, де ще хвилину тому панував вир подій, і відчувала, як повільно холонуть її пальці. Повітря досі було насичене ароматом ванілі та... його парфумами, що здалеку нагадували аромат щойно змеленої арабіки. Вона заплющила очі, намагаючись відновити дихання.

«Що це взагалі було?» — пульсувало в скронях.

Дін був нестерпним. Зухвалим. Непередбачуваним. Він вдерся в її розмірений світ, як ураган, і змусив працювати в ритмі, про який вона навіть не підозрювала. Але дивним було не це. Дивним було те, як вона дозволила йому допомагати. Хоч Лара пильно контролювала кожен його крок, розподіляючи найпростіші завдання, вона все ж таки йому довірилася. Дін був придурком, це факт, але без нього вона б навіть не наважилася взятися за такий обсяг — дівчата сьогодні були зайняті власними справами, тож Лара мала розраховувати лише на себе.

Він здивував її своєю нахабністю, але ще більше — відданістю процесу. Заради справи та сестри він був готовий піти на все.

Лара оглянула порожні полиці. Хвиля тривоги різко вдарила по свідомості, витісняючи думки про Діна суворими фактами: завтра о сьомій ранку замовлення має бути готове, а продуктів — нуль. Лара, яка ніколи не припускається помилок у роботі, зараз опинилася на межі професійного фіаско.

Паніка стала некерованою. Лара схопила телефон. Пальці тремтіли, коли вона шукала контакт Раєн. Кожен гудок у слухавці відлунював ударами її серця.

— Раєн… — голос Лари здригнувся, і вона ледь стримала напад відчаю. — У нас катастрофа. Я… я просто не знаю, що робити. Ми використали все до останньої крихти, всі заготовки пішли на сьогоднішнє замовлення. До сьомої ранку я просто фізично не зможу нічого приготувати. Я підвела тебе, я все провалила…

Лара важко опустилася на стілець, прикривши очі долонею. Її дихання було уривчастим, а в серці оселився холод — це було найгірше, що могло статися з її професійною репутацією.

На іншому кінці дроту запала пауза, а потім пролунав спокійний сміх Раєн.

— Ларо, люба, дихай! — м’яко сказала Раєн. — Просто видихай. Ти зробила сьогодні неможливе, я бачила звіти. Ти працювала як машина, і я безмежно вдячна, що ти не кинула мене в цій біді. Але, будь ласка, забудь про паніку. Все вже владнано. Я заздалегідь домовилася з нашим перевіреним постачальником, вони візьмуть на себе десерти на завтра. Ти не провалила — ти врятувала нас сьогодні. А зараз — марш у ліжко, ти маєш право на цей відпочинок.

Лара відчула, як її пальці, що досі стискали телефон, нарешті розслабилися. Сльози полегшення покотилися по щоках.

— Дін щойно відписав, — додала Раєн, і її голос став піднесеним. — Замовники в повному захваті. Вони залишили такі чайові, що я вирішила: десять відсотків від сьогоднішнього рахунку — це твої преміальні. Це найменше, чим я можу віддячити за твій героїзм.

— Премія? — Лара тихо засміялася, витираючи сльози. — Раєн, це… це неймовірно. Дякую тобі за довіру. Слухай, а коли мені наступного разу потрібно готувати? І коли Дін знову привезе продукти?

— Поспи спокійно два дні, — відказала Раєн. — А завтра вранці Дін заскочить, залишить свіжі інгредієнти.

Лара мимоволі пирхнула, уявляючи, як той знову з'являється на порозі вдосвіта: — Тільки, будь ласка, скажи йому, щоб не о сьомій ранку! Я ще не готова до його «бадьорості» в таку рань.

Раєн на іншому кінці розсміялася так щиро: — Невже він приїхав так рано? Оце він дурень… Вибач, я не встигла його попередити. Дін у нас — справжня рання пташка, він просто отримує задоволення, коли бісить людей на світанку. Наступного разу я особисто простежу, щоб він з'явився ближче до обіду.

— Та нічого, — Лара відкинулася на спинку стільця, і в кухні вперше за довгий час стало по-справжньому тихо і затишно. — Я якось витримала це неподобство у власному домі… — вона зробила паузу і додала з легкою іронією: — Хоча, зізнаюся, без нього було б надто нудно.

— О, ось це вже інша розмова! — піддражнила її Раєн. — Відпочивай, Ларо. До післязавтра.

Вони попрощалися, і Лара нарешті поклала телефон на стіл. Вона сиділа в напівтемряві, відчуваючи приємну втому, і раптом спіймала себе на тому, що посміхається — не через премію, а через того самого "дурня", який завтра знову з’явиться на її порозі.

Лара ледь встигла вимкнути телефон і покласти його, як він знову завібрував — груповий відеочат від «Хтивих штучок». На екрані з’явилися три знайомі обличчя: Іві, що витирала фарбу з пальців, Вінні, яка ще не встигла зняти медичний костюм, і Кріс, у якої на фоні виднівся турецький захід сонця.

— О-о, дивіться, хто тут з'явився! Не писала нам цілий день! Де ти пропадала, крихітко? — Іві смішно округлила очі, вдивляючись у екран. — Ларо, ти виглядаєш так, ніби на тебе висипали мішок борошна і змусили розгрібати це все власноруч. Де твій запал?

— Мій запал залишився десь між кухнею і диваном, — Лара безсило впала на диван, нарешті дозволивши собі розслабитися. — Раєн мене врятувала, але, дівчата, це був день, який хочеться видалити з пам’яті… ну, майже весь день.

— «Майже»? — Кріс хитро примружилася, підпираючи підборіддя. — Невже наш «бариста» таки спромігся розтопити кригу? Чи він продовжує бісити тебе своєю зухвалою фізіономією?

Лара закотила очі, хоча на губах з’явилася посмішка: — Він — ходяча катастрофа, загорнута в ідеальну форму. Серйозно, він приперся о сьомій ранку з продуктами і величезним замовленням! Але, як не дивно, без цього придурка я б не вилізла з кухні ніколи. Він в’їдливий, але… відданий справі до сказу.