Розділ 9

Ранок Лари не мав бути таким. У планах було прокинутися о десятій, повільно випити кави, перевірити успіхи своїх десертів у соцмережах і лише потім, неспішно, зайнятися підготовкою до дня. Вона справедливо розрахувала, що вчорашні нічні заготовки в холодильнику дадуть їй це право — право на сон.

Але реальність мала інші плани.

Дзвінок у двері пролунав о сьомій ранку. Різкий, пронизливий звук, що розрізав тишу квартири, змусив Лару здригнутися і впасти з подушки. Ранкові промені сонця тільки-но пробивалися крізь жалюзі, і вона щиро сподівалася, що це помилка. Проте дзвоник повторився знову — цього разу ще наполегливіше, майже агресивно, ніби хтось по той бік дверей намагався вибити їх ногою.

— Та йду я, йду! — прогарчала вона в порожнечу, натягуючи на себе завелику піжаму з фланелі.

Волосся, яке вчора було ідеально укладене, тепер нагадувало пташине гніздо після урагану. Очі ледь відкривалися, а в голові пульсувала лише одна думка: вона вб’є того, хто заважає їй спати. Лара навмисно не подивилася v дзеркало — навіщо травмувати себе зранку? — і, човгаючи капцями, почимчикувала до виходу.

Вона розчахнула двері, готова вилити весь свій гнів на нещасного кур’єра чи сусіда, але слова застрягли в горлі.

На порозі стояв Дін. Він виглядав надто бадьорим для такаї ранньої години: чиста біла футболка, свіжий погляд і дві великі коробки з продуктами в руках. Його очі, що спочатку звично примружилися в іронічній усмішці, на мить округлилися, коли він оцінив її «образ»: розпатлані ковтуни, мішки під очама і піжама, що бачила кращі часи.

— Доброго ранку, красуне, — його голос звучав надто життєрадісно для цього світу. — Бачу, я якраз вчасно, щоб побачити тебе у всій красі. А де ж той «вечірній образ» з пристрасними поглядами у вбиральні?

Лара завмерла, притиснувши долоні до обличчя. Вона хотіла грюкнути дверима прямо перед його носом, але Дін вправно підставив ногу, не даючи їй такої розкоші.

— Ти з глузду з’їхав?! — прошипіла вона, ледь стримуючись, щоб не перейти на крик. — Сьома ранку! Я мала спати! Я зробила заготовки! Чого ти приперся так рано?!

— Раєн надіслала мені список інгредієнтів, — спокійно відповів він, навіть не збентежившись її виглядом. — І сказала, що ти дуже хотіла розпочати роботу якомога швидше. А, і ще… — він на мить завагався, і його тон став серйознішим, — в «Мілці» форс-мажор. Замовлення на вечір, від якого ми не можемо відмовитися. Якщо мы не почнемо прямо зараз, вечірка в ретро-стилі пройде без наших десертів.

Лара відчула, як сон остаточно вилітає з голови, поступаючись місцем паніці.

— Яке ще замовлення? Ти знущаєшся? — вона нарешті відійшла від дверей, дозволяючи йому увійти.

Дін поставив коробки на підлогу в коридорі, і Лара побачила, що їх там значно більше, ніж потрібно для звичайного дня. Він підвів на неї погляд — той самий нахабний, трохи глузливий, але зараз у ньому проблискувало щось таке, що змушувало її серце битися швидше.

— Вдягайся, — сказав він, кивнувши на її піжаму. — У нас є рівно дванадцять годин, щоб зробити неможливе: сорок еклерів, тридцять мафінів, двадцять п’ять круасанів. І повір, твоя розпатлана зачіска — це найменша з проблем, які в нас сьогодні будуть.

Лара вилетіла з коридору, поки Дін пройшов викладати продукти на кухонний стіл. У неї в голові пульсувало від кількості роботи: еклери, мафіни, круасани — це було замовлення на цілу кондитерську зміну, а не на одну людину в домашніх умовах.

— Слухай, генію, — Лара повернулася до кухні, вже перевдягнена у свій робочий одяг і фартух, але все ще з роздратуванням у голосі. — Ти хоча б уявляєш, скільки часу займає тільки випікання еклерів? А крем? А начинка для круасанів, яка має настоятися? Ти тут стоїш, думаєш, що це легко, а я дивлюся на цей список і хочу просто сісти на підлогу й вити!

Дін, який саме розпаковував пакунки з борошном, навіть не повернув голови. Він повільно перевіряв всі продукти зі списку, чи нічого не забув.

— Ти панікуєш, — кивнув він через плече. Його голос був рівним, майже механічним, і це дратувало сильніше, ніж будь-яка грубість. — Замість того щоб нервувати, треба структурувати процес. Ти робиш все хаотично. Спочатку зробимо тісто, потім крем.

— О, вибач, пане «бариста-менеджер»! — Лара підскочила до нього і ледь не вибила контейнер з полуницею з рук. — Ти вчиш мене, як працювати з тістом? Ти, який вчора в кав'ярні ледь не влаштував хаос своїми роликами? Я професіонал, я знаю свій графік. Але ти привіз це замовлення так, ніби ми в McDonald's, де купа людей на різних процесах видають замовлення за 5 хвилин, а тут я сама!

Вона почала хаотично відкривати дверцята холодильника, переставляти дека між собою, ледь не впустивши свій набір насадок для кондитерських мішків. Дін спостерігав за цим видовищем з легкою іронічною усмішкою, яка лише підливала масла у вогонь її гніву.

— Твій професіоналізм поки що виглядає як біганина в паніці, — зауважив він, спокійно піднімаючи насадку, яку Лара все ж впустила на підлогу. — Якщо ми хочемо встигнути до восьмої вечора, тобі доведеться на секунду приткнути своє его і почати щось робити. Довірити мені якийсь процес.

Лара відчула, як обличчя спалахнуло.

— Приткнути? Ти справді це сказав? Я тут роблю заготовки до четвертої ранку, поки ти спиш у своєму затишному ліжечку, а тепер ти приходиш і вказуєш мені, що робити на моїй же кухні?!