Розділ 8

Іві зателефонувала Рону, і він оперативно під’їхав, щоб забрати дівчат. Вони знову вирушили до «Мілки» — Вінні залишила там свою машину, а Лара хотіла перевірити, чи все гаразд із її тістечками перед тим, як їхати додому.

— Добре, дівчатка, ми з Роном уже поїдемо. Нам ще потрібно дещо зробити… так, котику? — грайливо й багатозначно посміхнулась Іві до Рона.

Дівчата переглянулись, миттєво зрозумівши прозорий натяк, і, сміючись, швидко вистрибнули з машини.

— Які вони милі… Я теж хочу такі стосунки, як у них, — мрійливо сказала Лара, проводжаючи поглядом автомобіль.

— Знаю, люба. Але наша Іві — не така, як ми, — зауважила Вінні. — Вона мала купу партнерів і постійно в пошуках себе. А ти хочеш знайти ідеального принца з якоїсь книги. Так не буває, Ларо.

— То, мабуть, я візьму в тебе ті книги, в яких ти сама іноді ховаєшся, і шукатиму його там. А якщо серйозно, я живу кухнею — і хочу, щоб мій партнер поділяв цю пристрасть. А не так, як мій колишній Нік, який постійно підколював мене через мої тістечка й кондитерство, що я за цього гладка.

— Він мудак, Лар, ти ж знаєш. Ти ідеальна, і байдуже, що кажуть інші про нашу вагу чи тілобудову. У нас ще будуть принци! — Вінні весело засміялась і додала: — У мене — з розмахом крил десять метрів і великим… ну, ти зрозуміла. А у тебе — на «Порше», з круасаном у руці й квитком до Італії, про яку ти так давно мрієш.

Дівчата, хихочучи, зайшли до «Мілки» — і раптом застигли на порозі.

Дін лежав на підлозі в роликах, повністю облитий капучино, а на голові в нього красувалося розплавлене маршмелоу. За барною стійкою Раєн реготала так, що сльози текли по щоках.

— Що трапилось?! — хором вигукнули дівчата, кинувшись допомагати хлопцеві підвестись.

Дін із насупленими бровами і стиснутою щелепою сердито дивився на сестру. Здавалося, він був готовий прибити її просто зараз.

— Ця божевільна, — кивнув він у бік Раєн, яка все ще не могла зупинити сміх, — вигадала нову «концепцію»: подавати напої на роликах. Я їй тридцять разів казав, що погано на них їжджу, але вона вперлась! Чому мені дісталася така вперта катастрофа, а не нормальна сестра?

— Вставай, ходімо, я тобі допоможу, — Лара співчутливо простягнула йому руку.

— Ні, дякую, я сам. З цим соромом і так доведеться жити. Я про Раєн, якщо що, — буркнув він, намагаючись підвестися.

Він нарешті зняв ролики й у різнокольорових шкарпетках — одна була яскраво-червона, інша насичено-зелена — шкутильгаючи, попрямував через усе кафе до вбиральні.

— Чому він у різних шкарпетках? — здивувалась Лара, дивлячись йому вслід.

— Він або загубив однакові, або він активіст і так підтримує людей із синдромом Дауна, — швидко припустила Вінні.

— Оу… Я не подумала про це одразу. Щось чула про таку акцію, але не звертала уваги. Дякую, що нагадала, Вінн. Ну звісно, ти ж у лікарні працюєш — в курсі всього.

Раєн, почувши їхню розмову, вийшла з-за стійки й тихо сказала:

— У нашого кузена синдром Дауна. Дін часто його навідує, він обожнює проводити з ним час. Коли родина зайнята, просять саме Діна. І він завжди одягає ці різні шкарпетки для Джона — хлопчику це неймовірно подобається, це їхній маленький ритуал. До речі, сьогодні після зміни Дін якраз їде до нього.

Дівчата миттєво зашарілись від ніяковості.

— Ой, як незручно вийшло, що ми це обговорювали… — прошепотіла Лара.

— Все добре, не переймайтесь, — тепло посміхнулася Раєн. — Краще занесіть Діну його чисті речі, бо він у цьому творчому безладі геть про них забув, а я не можу залишити касу. Ось ключі: в кабінеті, у шафі, лежать чорні штани і біле поло. — Вона вклала ключі Ларі в руку.

— Я допоможу Раєн тут прибрати, а ти йди до Діна, — підмигнула Вінні.

— Ну гаразд, — зітхнула Лара й рушила до службових приміщень.

Вона стиснула в долоні ключі з брелоком у вигляді сови та яскравим жовтим помпоном і попрямувала до кабінету. Швидко відчинивши двері, дівчина увійшла всередину й зацікавлено озирнулася. Маленька кімнатка виглядала дивовижно затишно: збоку стояла шафа, посередині, біля великого вікна — темно-коричневий дерев’яний стіл, на якому було розкидано стоси паперів і стояв ноутбук. Стілець у тон меблів нагадував зручне геймерське крісло. Але найбільше Лару вразила велика кількість вазонів — найрізноманітніші рослини мальовниче оплітали кімнату, мов зелені ліани. Стіни ніжно-блакитного кольору додавали простору гармонії та спокою. Це було зовсім не схоже на вибуховий і драйвовий стиль Раєн — кабінет явно облаштовував Дін під себе. Лара мимоволі нахмурилась: цей похмурий хлопець, виявляється, дбав про квіти? Це зовсім не в’язалося з його колючим образом. 

Швидко підійшла до шафи, взяла потрібний одяг, зачинила кабінет і попрямувала до вбиральні. Вона обережно штовхнула важкі двері й завмерла на порозі, миттєво відчувши, як у маленькому замкненому просторі пахне вологою, кавою та розігрітим чоловічим тілом.

Дін стояв спиною до неї, низько схилившись над раковиною. Він якраз умивався, змиваючи залишки липкого капучино, і широкою долонею хаотично зачісував назад мокре темне волосся. Його брудне робоче поло валялося на підлозі, залишаючи хлопця повністю роздягненим до пояса. Лара мимоволі затамувала подих. Контраст із тим безглуздим хлопцем на роликах, з якого вони щойно сміялися, був приголомшливим. Перед нею постала широка, міцна спина з чітким рельєфом лопаток і м'язами, що перекочувалися під шкірою від кожного руху. По засмаглих грудях стікали важкі краплі води, гублячись десь у районі ременя темно-сірих штанів, які зараз сиділи низько на стегнах, бо були мокрими від води й туго затертими рушником.