Розділ 6

Ранок, що почався з повного хаосу, настав занадто швидко для Лари. Сьогодні — перший день продажу її смаколиків у «Мілці», і дівчата заздалегідь домовились прийти на ранкову каву, щоб підтримати її та розділити цей тріумф. Все мало бути ідеально. Але о шостій ранку, коли Лара вийшла до дверей, щоб забрати звичайну посилку з Amazon, кур’єр разом із коробкою несподівано передав їй офіційного листа від банку.

На білому конверті червонів штамп: «У зв’язку з підозрою на шахрайські махінації з вашою банківською карткою, просимо терміново з’явитись до 9:00 у центральне відділення. У разі відсутності клієнта — картку та всі рахунки буде заблоковано до з'ясування обставин».

Лара застигла на порозі. Серце гупало в грудях, як шалений барабан. Їй потрібно було негайно, от прямо зараз, доставити десерти в кав’ярню, яка відкривалась рівно за годину. А тут — банк, офіційні погрози й загроза миттєвого блокування всіх її скромних заощаджень. І, як на зло, жодної допомоги поруч.

Вінні фізично не встигала приїхати з-за міста так рано. Іві ще на світанку поїхала з Роном — терміново обирати нову локацію для весілля. Їхній попередній ресторан закрили на капітальний ремонт після того, як якийсь нетверезий гість в’їхав у скляний фасад машиною, знісши все на своєму шляху. На щастя, тоді ніхто не постраждав, але всі бронювання адміністрація скасувала в один день. Тепер бідні наречені панічно їздили по всьому місту, шукаючи щось краще.

— О чорт… — Лара в паніці металась по квартирі, хапаючись то за коробки, то за куртку. — Що робити? Їхати в «Мілку»? Але як встигнути в банк, до якого пертися на інший кінець міста через ранкові затори? Я досі одягнена в простий сірий спортивний костюм, а часу, щоб переодягнути щось більш офіційне й пристойне, взагалі немає!

Вона тремтячими пальцями набрала гарячу лінію таксі.

— Доброго дня, мені дуже терміново потрібна машина на Мелен-стріт, 21!

— На жаль, пані, зараз година пік, всі машини в цьому районі зайняті. Очікування — хвилин двадцять, можливо, навіть більше.

— Чорт! Я не встигну! — у розпачі вигукнула Лара, безпорадно розмахуючи руками перед дзеркалом. — Що робити, що робити… думай, Ларо, думай!

Вона кинулась до телефону:

— Дзвоню Раєн! Блін, я ж не записала її прямий номер, ми тільки в Інстаграмі спілкувалися! Що за проклятий день…

І тут у голові спалахнув рятівний спогад: тиждень тому одна з її постійних домашніх клієнток під час замовлення капкейків згадувала, що працює в головному офісі банку. Лара кулею кинулась до коробки з рецептами, де серед папірців зберігала «всяке корисне візитівкове сміття». Знайшла! Олена. Відділ внутрішньої безпеки. І внизу олівцем дописаний приватний номер.

— Будь ласка, будь ласка, Оленко, візьми слухавку… — благально бурмотіла Лара, слухаючи довгі гудки.

На тому кінці відповіли. Лара, майже не дихаючи, тараторячи й ковтаючи слова, швидко пояснила всю ситуацію.

— Я зараз же перевірю базу, — спокійно відповіла Олена. — Якщо це системна помилка — я поставлю відмітку, і картку не блокуватимуть автоматично. Але тобі все одно краще особисто з’явитись до десятої ранку, щоб підписати папери.

— Ви — мій особистий янгол! — зі сльозами на очах видихнула Лара. — Я вам мафін привезу. З фісташкою і білим шоколадом, обіцяю!

Поклавши слухавку, вона згадала ще дещо: Вінні колись розповідала про новий спеціалізований сервіс експрес-доставки, який займається виключно дбайливим перевезенням крихких продуктів харчування — з кондитерських до клієнтів. Лара швидко відкрила додаток, ввела адресу своєї квартири, точку призначення «Мілки» і з трепетом натиснула «замовити».

Екран блимнув: «Спеціалізований кур’єр на авто з термобоксом буде у вас за 7 хвилин».

— Дякую тобі, всесвіт, — прошепотіла Лара, закриваючи останню кришку.

План у голові вибудувався простий і чіткий:

1. Відправити тістечка надійним кур’єром у «Мілку» — щоб вони встигли точно до відкриття зайняти свої місця на вітрині.
2. Самій — миттєво сісти в метро, доїхати до банку й закрити питання з карткою.
3. Потім — одразу назад у кав'ярню, щоб встигнути до першої хвилі ранкових клієнтів. До тих людей, які прийдуть і повірять у неї.

Вона застібнула куртку, ще раз перевірила фіксацію коробок і вибігла на вулицю. День тільки починався, а вже здавався виснажливим марафоном.

Кур’єр приїхав точно за вказаний час. Лара передала йому пакунки, тричі перевірила адресу «Мілки» й вказала ім’я Раєн як контактну особу для прийому товару.

— Будь ласка, максимально обережно на поворотах. Там фісташка, шоколад і трохи моєї змученої душі, — слабко усміхнулась вона крізь напругу.

Коли машина рушила, Лара нарешті глибоко видихнула. «Половину справи зроблено». Вона повернулась у квартиру, схопила маленьку окрему коробочку — ті самі обіцяні свіжі мафіни для Олени. Добре, що вона завжди випікала все з хорошим запасом.

Вже за хвилину дівчина мчала в підземку, міцно стискаючи солодкий пакунок як свій головний талісман.

Олена зустріла її в просторому скляному холі банку — усміхнена, елегантна, з паперовою склянкою кави в руках.

— Ви неймовірно пунктуальна. Ще й із мафінами. Це автоматично додає вам сто балів до карми, — пожартувала жінка.

— Я просто дуже не хочу, щоб мої гроші зникли в якійсь цифровій чорній дірі, — видихнула Лара, витираючи чоло.

Олена провела її до свого кабінету, ввела дані в систему й кілька хвилин зосереджено вивчала монітор.

— Так і є, звичайна помилка оновлення безпеки. Система автоматично зреагувала на вчорашню велику транзакцію при закупівлі інгредієнтів. Але все вже чисто, я зняла прапорець. Можеш спокійно дихати.

— Я вже дихаю. І плачу всередині від дикого полегшення, — щиро зізналася Лара.

Тепер — назад у «Мілку». Там на неї чекає її перша професійна вітрина. І, як підказувала їй інтуїція, трохи передчуття невідомого хаосу.