Розділ 6

Ранок, що почався з повного хаосу, настав занадто швидко для Лари. Сьогодні — перший день продажу її смаколиків у «Мілці», і дівчата заздалегідь домовились прийти на ранкову каву, щоб підтримати її та розділити цей тріумф. Все мало бути ідеально. Але о шостій ранку, коли Лара вийшла до дверей, щоб забрати звичайну посилку, кур’єр разом із коробкою несподівано передав їй офіційного листа від банку.

На білому конверті виднілась назва Лариного банку. Вона відкрила його та почала читати вміст листа: «У зв’язку з підозрою на шахрайські махінації з вашою банківською карткою,хтось хотів зробити велику кількість оплат в інтернеті перевищуючи ваш ліміт, просимо терміново з’явитись до 8:00 у центральне відділення  8.08.2026. У разі відсутності клієнта — картку та всі рахунки буде заблоковано до з'ясування обставин».

Найгірше було те, що поруч не було нікого, хто міг би хоча б на кілька хвилин узяти цю проблему на себе.

Лара вже відкрила список контактів і знайшла номер Вінні. Великий палець завис над кнопкою виклику. Вона могла зателефонувати подрузі, попросити приїхати, допомогти з коробками, відвезти її до кав’ярні або хоча б просто побути поруч, поки вона спробує розібратися з банком. Вінні точно не відмовила б. Вона могла бурчати, обурюватися, називати банківських працівників довбнями, але все одно приїхала б.

Лара вже майже натиснула на виклик, коли раптом згадала, де зараз Вінні. Подруга ще не закінчила чергування в лікарні. Вона сама вчора ввечері писала, що зміна затягнеться до ранку, а після неї Вінні мала їхати додому, прийняти душ і хоча б трохи поспати. Просити її кидати все й мчати через усе місто було б несправедливо. До того ж Лара чудово знала, як Вінні виглядала після важких чергувань: бліда, втомлена, з кавою в руках і таким виразом обличчя, ніби ще одна проблема могла остаточно зруйнувати її віру в людство.

Вона прибрала палець від екрана й відкрила контакт Іві.

Та теж не могла допомогти. Іві ще на світанку поїхала разом із Роном за місто — терміново шукати нову локацію для весілля. Лара пам’ятала, як Іві ще вчора ввечері розповідала про це за вечірнім зідзвоном.Вона нервово гортала фотографії заміських ресторанів, Рон намагався заспокоїти її, а Кріс наполягала, що весілля без панорамних вікон і саду взагалі не має сенсу. Тому зранку Іві мала бути зайнята саме цим. Їхній попередній ресторан закрили на капітальний ремонт після того, як якийсь нетверезий гість примудрився в’їхати машиною просто у скляний фасад, знісши все на своєму шляху. На щастя, тоді ніхто не постраждав, але адміністрація скасувала всі бронювання в один день. І навіть якби Лара зателефонувала, подруга навряд чи змогла б кинути і приїхати.

Не можна було вимагати допомоги від подруг, у яких і без неї вистачало власних проблем. Вінні виснажувалася на чергуванні, Іві рятувала своє весілля, а Кріс узагалі могла хіба що морально підтримати їх через екран.

Лара повільно видихнула, опустила телефон і глянула на блакитні коробки з десертами, акуратно складені біля дверей. Вона витратила на них майже всю ніч, кілька разів перевіряла кожну наліпку, кожну стрічку й кожен кремовий прошарок. Сьогодні її десерти мали вперше потрапити не просто на святковий стіл друзів, а до справжньої кав’ярні. Їх мали оцінити люди, які нічого їй не винні й не збиралися робити знижку на її хвилювання.

І тепер, замість того щоб зосередитися на дегустації, вона мала вирішувати ще й банківську проблему.

— О чорт… — Лара в паніці металась по квартирі, хапаючись то за коробки, то за куртку. — Що робити? Їхати в «Мілку»? Але як встигнути в банк, до якого пертися на інший кінець міста через ранкові затори? Блин я досі не переодягла сірий спортивний костюм, а часу, одягати більш офіційне й пристойне, взагалі немає!

І тут у голові спалахнув рятівний спогад: тиждень тому одна з її постійних домашніх клієнток під час замовлення капкейків згадувала, що працює в головному офісі банку. Лара кулею кинулась до коробки з рецептами, де серед папірців зберігала «всяке корисне візитівкове сміття». Знайшла! Олівія, і внизу олівцем дописаний приватний номер. Поки шукала номер прошло вже пів години і Лара вже не могла очікувати довше.

— Будь ласка, будь ласка, Олівія, візьми слухавку… — благально бурмотіла Лара, слухаючи довгі гудки.

На тому кінці відповіли. Лара, майже не дихаючи, тараторячи й ковтаючи слова, швидко пояснила всю ситуацію.

— Я зараз перевірю базу, як тільки буду на робочому місці зачекай кілька хвилин я вже майже дійшла — спокійно відповіла Олівія. — Якщо це системна помилка — я поставлю відмітку, і картку не блокуватимуть автоматично. Але тобі все одно краще особисто з’явитись до восьмої, щоб підписати папери.

— Ви — мій особистий рятівник! — зі сльозами на очах видихнула Лара. — Я вам мафін привезу. З фісташкою і білим шоколадом, обіцяю!

Вона набрала гарячу лінію таксі.

— Доброго дня, мені дуже терміново потрібна машина на Мелен-стріт, 21!

— На жаль, пані, зараз година пік, всі машини в цьому районі зайняті. Очікування — хвилин тридцять, можливо, навіть більше.

— Чорт! Я не встигну! — у розпачі вигукнула Лара, безпорадно розмахуючи руками перед дзеркалом. — Що робити, що робити… думай, Ларо, думай!

Вона кинулась до телефону:

— Дзвоню Раєн! Блін, я ж не записала її номер, потрібно знайти наш договір там має бути однозначно! Що за проклятий день…