Розділ 4

«Мілка» зустріла їх незвичною, приглушеною тишею. Лара з Вінні обережно, наче кришталь, занесли всередину перші блакитні коробки з десертами, з усіх сил намагаючись не зачепитися за поріг і не полетіти в скляні двері від дикого хвилювання. У залі було порожньо, затишне світло сливових світильників м'яко й ліниво падало на порожні дерев'яні столики.

Лише за барною стійкою стояв чоловік. Високий, широкоплечий, у вугільно-чорній сорочці з акуратно підкоченими рукавами та цупкому, потертому шкіряному фартуху. Його сильні руки, повністю покриті фактурними, темними татуюваннями, впевнено налаштовували холдер великої блискучої кавомашини. Він працював зосереджено, вивірено, взагалі не підводячи очей і не звертаючи на гостей жодної уваги. На його шиї висіли навушники, з яких ледь чутно пробивався глухий важкий біт.

— Добрий день, — сказала Лара трохи невпевнено, відчуваючи, як картон коробки злегка проминається під її міцно стиснутими пальцями. — Я — незалежна постачальниця. Ми домовлялися з... емм, з керівництвом, що сьогодні буде дегустація. Мали обирати десерти для вашого асортименту.

Жодної реакції. Чоловік навіть не здригнувся, продовжуючи методично протирати парову трубку кавомашини білою серветкою.

— Може, він глухий? — ледь чутно, самими губами прошепотіла Лара, відчуваючи, як від нервового перенапруження починають зрадницьки тремтіти коліна.

— А якби це були звичайні клієнти — він теж би їх так ігнорував? Ото довбень… — тихо, але вкрай обурено прошипіла Вінні. Вона не витримала, рішуче зробила крок уперед і дзвінко, на весь порожній зал вдарила долонею по металевому дзвонику на стійці.

Чоловік нарешті зупинився і повільно повернувся. У його плавному русі відчувалася якась прихована, небезпечна й дуже впевнена сила. Він одним рухом зсунув навушники нижче на шию, відкриваючи суворе, наче висічене з каменю обличчя з акуратною темною щетиною. Його глибокі, прискіпливі очі холодно мазнули по Вінні й раптом намертво завмерли на Ларі. Від цього пильного, прямого погляду в неї миттєво пересохло в горлі, а вся залишкова впевненість, яку вона зранку збирала по крихтах, кудись безслідно випарувалася.

— Ми закриті на технічну перерву, — відрізав він низьким, густим басом, навіть не думаючи перепрошувати чи ніяковіти за свій ігнор. — На дверях висить чітка вивіска.

Лара остаточно розгубилася, але Вінні швидко перехопила ініціативу, абсолютно плювавши на його суворий вигляд і закриту позу:

— Взагалі-то нам призначено саме на цю годину! Ми привезли кондитерські вироби на дегустацію за попередньою домовленістю.

Чоловік повільно перевів свій важкий погляд на блакитні коробки в руках Лари. На кожній з них виблискувала акуратна фірмова наліпка з назвою десерту, виведеним від руки складом і крихітним, охайним намальованим сердечком.

— А... так, Раєн щось таке казала, — його голос став трохи м'якшим, але обличчя залишалося серйозним і непроникним. — Проходьте за четвертий столик біля вікна. Зараз я зроблю вам каву. Що саме побажаєте?

— Леді хочуть щось, що знімає напругу, але не стирає червоної помади, — звично відьмувала Вінні, уже граціозно всідаючись на стілець. Вона обожнювала вмикати цей тон «досвідченої світської левиці», і вони з дівчатами часто з цього добродушно кепкували.

Чоловік ледь помітно смикнув кутиком губ — це була єдина подоба посмішки на його суворому обличчі.

— Тоді капучино на мигдалевому молоці з ніжною пінкою і дрібкою кориці. Наш фірмовий «антистрес без наслідків». Проти ніхто не буде?

— Ідеально, — тихо відповіла Лара, сідаючи навпроти Вінні й намагаючись вгамувати шалений пульс.

Поки бариста заворожуюче чаклував над кавомашиною, Вінні вже впевнено розставляла блакитні коробки на дерев'яній поверхні столу, ніби готувала презентацію щонайменше на мільйон доларів. Лара дивилася на свої десерти, а серце калатало десь у п'ятах. За кілька хвилин чоловік підійшов і плавним рухом поставив перед ними дві витончені, рельєфні склянки з пишною, ідеальною кавовою пінкою.

Лара, як новоспечена блогерка, одразу звернула увагу на посуд.

— У вас дуже цікаві склянки. Вони виглядають неймовірно стильно. Ідеально підійшли б для естетичної фотосесії з круасанами.

— Особлива серія, — відповів бариста, затримавши на ній свій прискіпливий погляд трохи довше, ніж вимагали звичайні правила пристойності. — Їх усього десять штук у закладі. Привезені з-за кордону, батьківський сувенір. Ми не виставляємо їх у загальний обіг, тримаємо лише для особливих випадків.

— Тобто ми — особливий випадок? — грайливо підкинула ідеально окреслені брови Вінні.

— Схоже на те.

Він розвернувся і своєю важкою, упевненою ходою пішов назад за стійку. Лара мимоволі провела його поглядом, відчуваючи, як щоки починають зрадницьки й гаряче палахкотіти. Щоб хоч чимось зайняти пальці, вона почала судорожно крутити на вказівному пальці своє улюблене золоте кільце у вигляді закрученого гвіздочка — її особистий талісман на шалений успіх.

Саме в цей момент із підсобного приміщення швидким, легким кроком вийшла Раєн. Вона виглядала як завжди енергійно й свіжо: темно-коричневі кучері зібрані в хвіст, а зелені очі так і світяться щирою радістю.

— Ви прийшли! Яка краса! — вигукнула вона, підбігаючи до їхнього столу. — О, бачу, Дін вам уже й каву зварив. Діне, ходи-но сюди, будемо знімати першу пробу!