Розділ 4

«Мілка» зустріла їх незвичною, приглушеною тишею. Лара з Вінні обережно, наче кришталь, занесли всередину перші блакитні коробки з десертами, з усіх сил намагаючись не зачепитися за поріг і не полетіти в скляні двері від дикого хвилювання. У залі було порожньо, а затишне світло сливових світильників м’яко й ліниво падало на дерев’яні столики.

Лише за барною стійкою стояв чоловік впевнено працювали з холдером великої блискучої кавомашини. Він був настільки зосереджений на своїй роботі, що, здавалося, взагалі не помічав ні порожньої зали, ні їхньої появи, а на шиї в нього висіли навушники, з яких ледь чутно пробивався глухий важкий біт.

— Добрий день, — сказала Лара трохи невпевнено, відчуваючи, як картон коробки злегка проминається під її міцно стиснутими пальцями. 

— Я незалежна постачальниця. Ми домовлялися з... емм, з керівництвом, що сьогодні буде дегустація. Мали обирати десерти для вашого асортименту.

Жодної реакції не було, і чоловік навіть не здригнувся, продовжуючи методично протирати парову трубку кавомашини білою серветкою.

— Може, він глухий? — ледь чутно, самими губами прошепотіла Лара, відчуваючи, як від нервового перенапруження починають зрадницьки тремтіти коліна.

— А якби це були звичайні клієнти — він теж би їх так ігнорував? Ото довбень… — тихо, але вкрай обурено прошипіла Вінні.

Не витримавши, вона рішуче зробила крок уперед і дзвінко, на весь порожній зал, вдарила долонею по металевому дзвонику на стійці.

Чоловік нарешті зупинився і повільно повернувся, причому в його плавному русі відчувалася якась прихована, небезпечна й дуже впевнена сила. Одним рухом він зсунув навушники нижче на шию, відкриваючи суворе, наче висічене з каменю, обличчя з акуратною темною щетиною.

Його погляд спершу ковзнув по Вінні, а потім зупинився на Ларі, затримавшись на ній усього на кілька секунд, але цього Ларі вистачило, щоб відчути себе дивно незручно. Вона навіть не знала, що саме її збентежило — його холодні очі, надто уважний погляд чи те, що він дивився просто й без жодної поспішності, ніби зовсім не переймався тим, що може змусити співрозмовника нервувати.

Лара першою відвела погляд, бо їй раптом стало ніяково від того, що її застали за розгляданням незнайомого чоловіка.

— Ми закриті на технічну перерву, — відрізав він низьким, густим басом, навіть не думаючи перепрошувати чи ніяковіти за свій ігнор. — На дверях висить чітка вивіска.

Лара остаточно розгубилася й машинально глянула на двері, де справді висіла відповідна табличка. Перша хвилина в «Мілці», а вона вже виглядала як людина, яка навіть не спромоглася прочитати напис перед входом.

— Взагалі-то нам призначено саме на цю годину! — швидко перехопила ініціативу Вінні, абсолютно плюючи на його суворий вигляд і закриту позу. 

— Ми привезли кондитерські вироби на дегустацію за попередньою домовленістю.

Чоловік повільно перевів погляд на блакитні коробки в руках Лари. На кожній виблискувала акуратна фірмова наліпка з назвою десерту, виведеним від руки складом і крихітним, охайним намальованим сердечком, а його погляд затримався на них на секунду довше.

— А... так, Раєн щось таке казала, — голос став трохи м’якшим, але обличчя залишалося серйозним і непроникним. — Проходьте за четвертий столик біля вікна. Зараз я зроблю вам каву. Що саме побажаєте?

— Леді хочуть щось, що знімає напругу, але не стирає червоної помади, — звично відказала Вінні, уже граціозно всідаючись на стілець.

Чоловік ледь помітно смикнув кутиком губ, і це була єдина подоба посмішки на його суворому обличчі.

— Тоді капучино на мигдалевому молоці з ніжною пінкою і дрібкою кориці. Наш фірмовий «антистрес без наслідків». Проти ніхто не буде?

— Ідеально, — тихо відповіла Лара, сідаючи навпроти Вінні й намагаючись вгамувати шалений пульс.

Поки бариста заворожуюче чаклував над кавомашиною, Вінні вже впевнено розставляла блакитні коробки на дерев’яній поверхні столу, ніби готувала презентацію щонайменше на мільйон доларів. Лара намагалася зосередитися на десертах, але час від часу мимоволі поглядала в бік стійки, сама не розуміючи, навіщо це робить. Мабуть, вона просто хотіла переконатися, що чоловік більше не дивиться на неї, однак щоразу, коли їхні погляди випадково зустрічалися, Лара відразу знаходила собі інше заняття: поправляла край коробки, перевіряла наліпку або брала до рук серветку, яку взагалі не потрібно було чіпати.

Її дратувало власне хвилювання, особливо тому, що сьогодні вона й без цього мала достатньо причин нервувати.

За кілька хвилин чоловік підійшов і плавним рухом поставив перед ними дві витончені рельєфні склянки з пишною, ідеальною кавовою пінкою. Лара підняла погляд і знову натрапила на його очі, але цього разу він дивився на неї лише мить, після чого спокійно перевів погляд на коробки.

Лара не знала, чи їй це здалося, але їй чомусь здалося, що чоловік оцінює не лише те що принесла а й її також це чомусь зачепило.

— У вас дуже цікаві склянки, — сказала вона, більше для того, щоб зайняти себе розмовою, ніж тому, що справді хотіла щось сказати. — Вони виглядають неймовірно стильно. Ідеально підійшли б для естетичної фотосесії з круасанами.