Розділ 3

Ранок настав занадто швидко. Сни цієї ночі не турбували Лару — вона взагалі сумнівалася, що встигла глибоко заснути, адже в голові безупинно крутився лічильник часу. Найбільше вона боялася банально проспати.

Лара підхопилася на ноги на світанку, коли за вікном ледь сіріло, щоб закінчити десерти, які не встигла завершити напередодні. На сьогодні, як назло, випало кілька замовлень від друзів — тортик, капкейки — і, головне, та сама доленосна зустріч у кав'ярні, де вона мала виступити в ролі потенційної постачальниці.

Рівно о дев’ятій ранку у двері подзвонили — заїхали по торт «Снікерс». Лара збирала його глибокої ночі, повернувшись із дівич-вечора, а на світанку напівсонними пальцями виліплювала декор — синій об'ємний бант із мастики. Важка чотирикілограмова коробка, що призначалася як подарунок на ювілей, нарешті перекочувала до рук замовника.

Хоч Лара й близько не вважала себе професійною кондитеркою, друзі постійно атакували її повідомленнями з проханнями спекти щось на свята, для родичів чи просто «якийсь твій фірмовий шедевр до чаю». Її випічку завжди хвалили, але всередині неї все одно сидів маленький шкідливий голосок, який шепотів, що домашнє захоплення ніколи не переросте у щось серйозне.

Вона нервово перевіряла щільність картонних коробок для «Мілки», згадуючи, як усе взагалі почалося. А почалося все з тієї абсолютно несподіваної розмови в кав'ярні.

Минулого тижня Іві зібрала всю їхню банду в кав'ярні на розі Денфорт-авеню, щоб попередити про дівич-вечір і обговорити перші весільні деталі. Саме тоді на світ божий і з’явилася ця божевільна пропозиція — виставити Ларину випічку на професійну вітрину.

Кафе «Мілка» було невеликим, але неймовірно стильним. Лара одразу закохалася в його інтер'єр: глибокі фіолетові акценти, теплі дерев’яні поверхні й величезні вікна, крізь які всередину лилося м’яке денне світло. Стеля була темною, а з неї спускалися витончені підвісні світильники кольору стиглої сливи, що кидали затишні янтарні кола на столики. На поличках уздовж стін акуратно тіснилися керамічні чашки, скляні банки з кавовими зернами, блискучі френч-преси та горщики з пишною зеленню. Усе це виглядало не як штучний декор, а як жива, органічна частина цього простору.

У самому кутку, прямо біля касового апарату, привертала увагу стійка з випічкою. Під теплими лампами скляної вітрини виблискували пухкі круасани, кілька рум'яних мафінів та повітряні профітролі. Виглядали вони апетитно, але від одного погляду на полиці ставало зрозуміло: асортимент тут бідний, а самих десертів катастрофічно мало для такої великої кількості покупців. Вітрина виглядала напівпорожньою, хоча день лише починався. Поки дівчата сиділи, Лара помітила, як бариста вже втретє винувато розводив руками перед клієнтами, ковтаючи розчароване: «Вибачте, круасани з шоколадом уже закінчилися».

За напівпорожньою вітриною височіла масивна кавомашина, що виблискувала хромованими деталями, а поруч чаклував бариста. Його пальці рухалися швидко, але без жодної метушні — з тією особливою впевненістю, яка народжується лише тоді, коли людина щиро любить те, чим займається. Хлопець витискав із техніки максимум, варив бездоганну каву, але кавовий потік людей явно випереджав бідні запаси солодощів.

Того дня майже всі столики були зайняті, біля стійки постійно крутилася черга, а дівчата в кутку зсунули разом два столи — бо місця для їхніх планів було катастрофічно обмаль. Вони голосно реготали на весь зал, розглядаючи купу весільних брошур, зразків тканин та глянцевих журналів, розкладених між тарілками.

Густий аромат свіжої кави змішувався з солодкою ваніллю, гарячою карамеллю і ледь помітною гірчинкою кориці. Лара тоді на мить заплющила очі й подумала, що це місце пахне точнісінько як її найзаповітніша мрія. Саме тут, тримаючи в руках теплі чашки, вони вперше обговорювали солодощі, які Лара збиралася приготувати як для Іві.

Вінні, як завжди, підійшла до справи з максимальною серйозністю: витягла з сумки ноутбук, без церемоній розсунула чашки й за хвилину на екрані з’явилася Кріс. Їхня подруга, яка зараз жила в Анкарі й не могла прилетіти, все одно мала власну, залізобетонну думку щодо всього, що стосувалося цього весілля. Дівчата тицяли в камеру фотографії локацій, сперечалися через колір серветок, фасон суконь і навіть відтінок стрічок на келихах.

Галасу від їхнього столу було більше, ніж від усієї кав'ярні. Хтось сміявся, перебиваючи інших, Кріс щось емоційно вигукувала з динаміка ноутбука, динамічно розмахуючи руками, а Іві намагалася одночасно ковтати гаряче лате й ліпити яскраві стікери на план весільного дня.

І саме в той момент, коли Лара, активно жестикулюючи, описувала майбутній торт — двоповерховий, білосніжний, з витонченим велюровим покриттям і каскадом кремових троянд, — до їхнього столу тихо підійшла офіціантка.

— Дівчата, ви просто чудові, але трохи тихіше, будь ласка, — сказала вона з м'якою усмішкою, проте з тією самою професійною інтонацією, яка означала, що хтось із сусідніх столиків уже встиг поскаржитися.

— Ой, ми вже закінчуємо! — швиденько відповіла Вінні, прикриваючи долонею мікрофон ноутбука, де Кріс якраз збиралася щось голосно вигукнути.

— Нічого-нічого, можете сидіти, скільки потрібно, просто трохи збавте звук, — дівчина приязно кивнула, а потім її погляд затримався на Ларі. — Я ненароком підслухала вашу розмову... Ви самі збираєтеся пекти цей весільний торт? Ви кондитерка?

Лара від несподіванки здивовано кліпнула й несміливо кивнула.