Розділ 2

турою.

Машина зупинилася, і тишу вулиці миттєво розірвав біт, що пробивався крізь стіни орендованого залу — дивний мікс попсових мелодій, переплетений із зухвалим реміксом «Single Ladies».

Лара та Вінні вивантажилися, перетворившись на епіцентр хаосу. У Лари в руках — коробки, від яких пахло вершковим кремом, а Вінні нагадувала дресирувальника диких звірів. Гелієвий «десант» виявився вкрай непосидючим: стрічки плуталися, перепліталися в гордіїв вузол, а кулька-джентльмен із бантом на голівці, підхоплена поривом вітру, рішуче взяла курс на небо, намагаючись втекти з цієї вечірки.

— Куди?! А ну стій, мерзотнику! — Вінні зробила ефектний випад, перехопивши стрічку в останній момент, прямо над головою.

Вона притиснула кульку до себе, наче дорогоцінний трофей, і переможно вишкірилася на Лару. Ті крізь сміх ледь тримали коробки, що погрожували от-от вислизнути. Вони нагадували двох дивачок, які намагаються непомітно пронести до залу цілий магазин секс-шопу, поки вітер невтомно атакував їх, перетворюючи кожен крок на смугу перешкод.

— Якщо ми втратимо кавалерів ще на порозі, Іві нас вб'є, — крізь сміх прохрипіла Лара, намагаючись вгамувати коробку, що поїхала вбік.

Вони застигли біля дверей, збираючись з силами, щоб увійти всередину і пред'явити світу це гумове божевілля.

Двері розчинилися, і в обличчя Ларі вдарив гарячий коктейль із ароматів: різкий запах просеко, солодкий шлейф свіжих квітів і ледь вловима ваніль від її власного кенді-бару.

На порозі стояла Іві — сліпуча в блискучому боді, з діадемою «Bride to be», що з’їхала набік, і келихом просеко, в якому бульбашки бешкетно грали під світлом гірлянд. Вона завмерла на мить, переводячи погляд з коробок на «гумову делегацію», а потім її сміх розірвав музичний біт.

— Ви що, з’їхали з глузду? — регоче як не в себе. — Це найкращі кульки, які я бачила в житті! — кричить, обіймаючи подруг.

— Я знала, що тобі сподобається джентльмен із бантиком, мій улюбленець, — підморгує Вінні.

— Очманіти! Це просто бомба! Я вас обожнюю, дівчата! — волає вона, обіймаючи їх ще сильніше.

Приміщення виглядало так, ніби тут святкує не просто наречена, а справжня богиня. Повітря було густе від сміху й очікування, пахло шампанським, свіжими квітами й трохи карамеллю від десертів у руках дівчат.

На стінах розвішені гірлянди з написом «Відьма виходить заміж» — літери блищали золотом у світлі лампочок, що мерехтіли, створюючи відчуття магії. У кутку сяяла фотозона: блискучі штори відбивали світло, надувні губи й келихи шампанського виглядали так, ніби запрошували до нескінченних селфі. Кульки, які дівчата щойно привезли, піднімалися під стелю, тихо погойдуючись, додаючи святу легкості й грайливості.

Але найбільше уваги привертала картонна фігурка — накачаний турецький чоловік з бородою у самих трусах. Він стояв, мов охоронець вечірки, і водночас був головним героєм фотосесій. Дівчата вже жартували, що це «запасний наречений», якщо Рон раптом передумає.

Світло було теплим, трохи приглушеним, щоб створити інтимну атмосферу. Музика грала весела, з нотками диско й сучасних хітів, і кожен звук ніби підштовхував до танцю. Усе виглядало так, ніби це не просто дівич-вечір, а ритуал посвячення у нове життя — з магією, сміхом і дрібкою безумства.

Лара з Вінні заносять коробки з кенді-баром. На столі вже стоїть кілька пляшок просеко, аперолю та інших алкогольних напоїв, закуски, фрукти, келихи з блискітками й табличка: «Налий собі сама, бо ти — незалежна королева».

— Ставимо тістечка сюди, — каже Лара, розкладаючи кольорові «равлики», рожеві круасани з посипкою, кекси, макаруни та кейк-попси у вигляді членів.

— Це виглядає краще, ніж весільний торт моєї сестри, — промовляє одна з колег Іві, хапаючи макарун.

— Не чіпай! Я ще не сфоткала! — кричить Вінні й відганяє її серветкою. Швидко робить фото смаколиків та Лари на фоні. — Це для твого портфоліо як продавчині домашньої випічки, запостиш потім у блог.

— Дякую, але не думаю, що це дасть мені нових клієнтів, — із сумом бурмоче Лара.

— Крихітко, вір у себе! Ти неймовірна, і твій чізкейк, який я вкрала минулого тижня, був найкращий у моєму житті.

— Люблю тебе, Вінні, — вони знову обіймаються.

— Можна нарешті спробувати? — каже та сама дівчина, яку щойно відігнала Вінні.

— Так, пригощайся, а ми поки пошукаємо нашу Іві.

— Це що, домашнє? Та ти маєш талант, я хочу ще! — вигукує в захваті вслід Ларі. Лара усміхається, не вірячи, що комусь справді подобається те, що вона готує.

Дівчата йшли крізь зал, розглядаючи кожну деталь. Атмосфера була насичена сміхом, блиском і легким хаосом — саме тим, що робить дівич-вечір незабутнім. Гості продовжували сходитися: їх було вже з десяток, може, трохи більше, і кожен одразу прямував до фотозони. Там сяяли блискучі штори, кульки піднімалися під стелю, а головним магнітом вечора залишався картонний турецький красень у трусах. Черга до нього не закінчувалася: дівчата обіймали його, робили селфі, притискалися до рельєфного пресу й сміялися так, ніби це справжній чоловік.

— Це точно витівка Кріс, — Вінні кивнула в бік картонного турка, ледь стримуючи сміх.