Розділ 1

Аромат терпкого темного шоколаду, розтопленого на паровій бані, наповнює кімнату. На плиті вже буркотить у турці кава з паличкою кориці, що додає їй особливого смаку й шарму.

На фоні гуркотить комбайн, змішуючи білки до пишних піків. На великому столі посеред кухні кипить робота: купа тарілок з інгредієнтами для шоколадного бісквіту розкидані навколо, кухонні ваги постійно в роботі — зважують то борошно, то масло, то ще щось.

Лара метушиться, бігає поміж столів у надії встигнути приготувати хоча б бісквіт і поставити його на стабілізацію до того, як приїде за нею Вінні — найкраща подруга з часів коледжу. Вони сьогодні збираються на дівич-вечір їхньої подруги Іві.

Нарешті яйця збилися. З полегшенням глянувши на годинник, Лара дістає чашу з комбайна й несе до столу. Як перевірити, чи білки збилися ідеально? Просто перевернути ємність: якщо маса тримається на місці й не сповзає тобі на голову — все добре.

Запитаєте, чому вона перевертає ємність над своєю головою? Мабуть, тому, що так навчила мама колись у дитинстві і вона  звикла до цього способу, що досі його використовує. О так, Лара не раз робила своєму волоссю маски на основі яєчних білків. Цього разу їй пощастило — мити волосся не доведеться. Маса збита ідеально.

Лара повільно вводить у білкову масу збиті раніше жовтки з цукром, помішуючи силіконовою лопаткою знизу вгору, не поспішаючи, легкими рухами, і просіює борошно з невеликою кількістю какао. Пухка хмарка піднімається над мискою. Вона знову повільно помішує й додає розтоплений шоколад із невеликим шматочком масла. Лара помітила, що так бісквіт виходить вологим і не забитим, тому використовує цю маленьку хитрість постійно, хоч в оригінальному рецепті цього й немає.

Геть забула про каву. Коли повертається на шипіння з боку плити, бачить, що вона вже стікає по стінках турки, і швидко кидається до неї, щоб зняти з вогню. Аромат гіркої паленої кави що змішався з нотками диму вже вловлював нюх. 

— Блін, що за день? Я нічого не встигаю взагалі, — бурмоче, беручи маленьке блакитне горнятко з малюнком літаючих пісюнчиків, переливає залишки кави, що залишилися, й ставить турку в мийку. Відсьорбує трохи — і розуміє, що забула додати цукор. Тягнеться до високої полички, до якої ледь-ледь дістає навшпиньках, за контейнером. Той зісковзує з її руки й падає прямісінько їй на голову, розсипаючи вміст по всій кухні.

— Пиздець. Ще цього мені не вистачало  для повного щастя. Добре, що там було на дні. Все, напилася я кави, нічогісінько не хочу більше, підняла собі настрій кавою, просто прекрасно, — свариться сама до себе. Сьорбає ще раз, гіркий присмак шириться в роті, ковтає і розчаровано ставить горнятко в мийку до всього іншого брудного посуду.

Вмикає духовку на 180°C, дістає роз’ємне кільце для бісквіту, викладає пергамент на дно форми й переливає густе тісто всередину. Поки духовка гріється, вона замітає цукор і з сумом на обличчі викидає все в смітник, думаючи про те, що його можна було використати не лише для кави, а й для меренги. Треба придбати цукор, оскільки цей був останній — подумки дає собі установу.

Дзинь — духовка сповіщає, що нагрілася до потрібної температури. Лара бере форму, обережно ставить її на деко, зачиняє дверцята й крутить ручку таймера на сорок п’ять хвилин.

— За цей час встигну переодягнутися і зробити макіяж. Ганаш на білому шоколаді і вишневу начинку зроблю вже як приїду — йому вистачить часу для стабілізації в холодильнику, а мені от зовсім ні. Вінні вже мала виїхати з дому, — бурмоче собі під носа й дістаючи телефон.

Пише смс: «Вінні, ти вже їдеш? Я тут трошки в халепі, тому не встигаю. Приїдеш — не чекай на порозі, заходь всередину ;)».

Бзз — вібрація. Відповідь: «Так, вже їду. Окей, чекай, за годину буду».

Лара швидко біжить у ванну — вся замурзана в борошні та цукрі, щоб хоч якось зібратися, бо подрузі набридне її чекати, і вона з’їсть усі заготовки на завтра, які Лара приготувала для дегустації в кав’ярні «Мілка». Це буде її перша співпраця з кав’ярнями як незалежного кондитера.

Вона вибігає з душу й закутується у великий махровий рушник  оливкового кольору, вона навіть не встигла до кінця витертися — бо почула, як під’їхала машина Вінні. Лара біжить відкривати двері, бо поки вибігала, її подруга вже піднімалася сходами на третій поверх багатоквартирного будинку.

Щойно Лара підійшла до дверей, дзвінок задзвенів галасливою мелодією, ніби рок-гурт увірвався в її квартирку й влаштував шоу її вушним перетинкам.

— Відчиняю вже! Привіт, заходь швидше!Ти ж казала, що будеш за годину! — каже, цілуючи в щоку, й запрошуючи всередину.

Вінні переступає поріг, і Лара мимоволі усміхається. Подруга, як завжди, виглядає так, ніби кольору в її житті ніколи не буває забагато. Пишна копна дрібних мідно-рудих кучерів спадає на плечі й підстрибує при кожному її русі. На тлі цього полум’я волосся світла шкіра з ніжним рум’янцем здається ще теплішою, а в глибоких виразних очах грають бісики. Обтягуюча блузка соковитого, майже неонового рожевого кольору із зухвалим написом «Хтиві штучки» на грудях сміливо підкреслює її пишні форми й глибоке декольте. Темно-сині джинси скінні з високою талією щільно облягають жіночні вигини стегон, а чорні туфлі на елегантних підборах додають її ході впевненої грації. На обличчі Вінні грає хитра, трохи грайлива посмішка, і Лара вже знає: вечір буде веселим. З Вінні інакше просто не буває.