4

На діло ми йшли з чітким планом. За цей час, встигли не тільки обговорити наші дії, але й познайомитися. Як виявилося фантазії у тролів не було. Один одного, вони називали іменами грибів. 

Вожака звали Опеньковій, найменший  Лисичковій був його сином, а Маслюк і Боровик, помічниками. Їх плем’я процвітало, але була в них одна біда. Кожний рік хтось один потрапляв під чари квітки. Зазвичай це були сміливці, які дуже сильно вірили у свої власні сили.

 Пташка летіла вже знайомою стежкою. Залишився останній поворот,там я зупинилась. 

• Усі все пам’ятають? - голови тролів захиталися донизу. - найголовніше знайте разом ми сила. 

Не розумію чому, але в цей момент я виставила руку вперед викрикуючи : 

• Один за всіх і всі за одного. 

Фраза настільки сподобалась воїнам, що весь наступний  шлях, кожен по черзі вигукував ніби девіз в дитячому таборі. 

Світило ми побачили не очікувано, але разом як домовлялися заплющили очі,  розбігаючись один від одного на декілька кроків.

План був простим, він полягав у тому щоб, квітку збити з пантелику кількістю присутніх, не даючи змоги одразу зорієнтуватися на кого нападати. Все тривало не більше кількох секунд, десяти ударів серця, але для мене пройшла вічність, перед тим як я викрикнула щосили: 

• Зараз! Відкривайте очі. 

А далі розпочалося найцікавіше, кожен із нас мав запас сушених отруйних грибів, які ми щомога кидали до відкритої щелепи світила. 

Квітка яскравим полум’ям хотіла   дезорієнтувати  нас піддаючи своїм чарам. Але і на цей випадок був план. Пташка, постійно відволікала нас нагадуючи нашу основну ціль. 

Гриби блідої поганки діяли безвідмовно, а ж поки сяйво зовсім не перестало світити, опускаючись у широкі листки папороті, які дивовижним чином почали перетворюватися на тролів. 

Чарівна квітка була знищена, а на заміну їй повернулись давно зниклі воїни.

Такого бенкету я ще не бачила. Столи тріщали від кількості страв. Ви запитаєте яких? Ну звісно що грибних: запечених, тушених, сирих та консервованих таке різноманіття я бачила вперше. І дай Боже не в остання, тому що мене посвятили у справжнього грибного воїна. Тепер,  в будь-якому лісі, я завжди знайду гриби, або точніше сказати вони знайдуть мене.

І все ж таки, як цікаво влаштоване життя. Іноді з нами трапляються абсурдні речі з яких ніби неможливо знайти правильний шлях. А потім ти нарешті розумієш, ніколи нічого не трапляється просто так. Все настільки логічне та правильне, що мимоволі усміхаєшся й думаєш невже все було так просто.

Бажаю кожному хто займається тихим полюванням, знайти свою долину грибів. 

PS: Будьте обачні, лісний дух ще той пронира.