3

Тролі? Насправді я видихнула, побачивши схожих на снігових людей осіб, які йшли, усміхаючись, до мене. Виглядали вони комічно — ніби ролевики, які вирішили пограти у вікінгів. Широкоплечі, рослі, й, можливо, мені варто було б їх злякатися, але я просто не могла стримати усмішки на вустах. Кожен був обвішаний намистом із сухих грибів.

— Ну нарешті! — плескаючи в долоні, промовив найменший з них.

— Лисичковій, сьогодні ти по істині став справжнім грибним воїном.

Кожен з тролів знімав зі свого намиста по грибочку й дарував наймолодшому. Ритуал був цікавим, воїни раділи, немов малі діти… аж поки мій голос не порушив їхню ідилію.

— Я дико вибачаюсь, а ритуал по визволенню у вас є?

Четверо голів з блискавичною швидкістю повернулися в мій бік.

— Ти нас розумієш? — здивовано промовив троль.

— Так. Але ще краще розуміла б, якби відчувала землю під ногами. Так що, емм… шановні, спустіть мене звідси?

Посмішки більше не торкалися губ цих чоловіків. Вони дружньо нахмурилися, дивлячись на найстаршого з них.

— Ти порушила правила лісу, зайшла без дозволу на нашу територію. Хотіла відібрати наш найцінніший товар. Такого ми не пробачаємо.

— Не пробачаємо, — вже всі разом повторили за своїм вожаком.

— А якщо я порву цю пастку й упаду на ваші гриби, що ви будете робити?

Це питання викликало бурю емоцій — від шоку до страху за свої дорогоцінні гриби. Мозковий штурм їм був у новинку. Тепер я на всі сто відсотків розуміла, чому їх прозвали тролями.

— Тоді ми тебе визволимо й посадимо в клітку, до нашого звіринця.

— Я ж не звір, щоб мене в клітку садити. І взагалі, я додому йду, — вже зовсім не радісно промовила, розуміючи всю важкість ситуації, в яку потрапила.

— Що, ми кожному вірити будемо? Пастка тебе впіймала — отже, гриби наші хотіла викрасти.

— Та не треба мені ваші гриби. Я йшла за пташкою, хотіла їй допомогти, оступилася — а ваша пастка спрацювала. Тепер я тут.

Як доказ, пташка, яка весь цей час ховалася, вилетіла з кущів. Цього разу реакція тролів не змусила себе чекати — вони сміялися грубим хохотом.

— Ну Лісомир, ну пронира стара. Чим ти так розізлив духа лісу, що він тобі найгіршу слугу видав?

— Не така вже вона й найгірша, — підбадьорила я пташку. — Врятувала мене від квітки папороті.

Сміх стих. Тролі дивилися на мене з широко відкритими очима.

— І як та квітка виглядала? — запитав найголовніший з них.

— Ніби чудесне світило.

— Спустіть її.

Ці слова стали медом для вух. Мене обережно опустили. Саме зараз, відчуваючи землю під ногами, я могла краще розгледіти цих грибних воїнів. Вони були справжніми велетнями — з грубими, але не відразливими рисами обличчя. Їм би з диким звіром боротися, а не грибну плантацію вирощувати.

— Як ти впоралася з чарами квітки-сонця?

— Пташка не дала змоги дивитися на неї. Так і врятувалася.

— Точно! Як ми раніше про це не подумали? Потрібно закрити очі та голими руками вирвати її з корінням. Все, браття, йдемо на діло.

— Так, стоп! — крикнула, щоб мене почули. — У неї зуби-шипи. Порве вас, і ви й не побачите.

— Діло говорить, емм…

— Даша, — підказала тролю.

— То як нам побороти цю нечисть?

Вісім очей дивилися з надією, і я зрозуміла — це мій шанс.

— Я знаю, як, — потираючи долоні між собою, розглядаючи сушені гриби.