2

Пташка летіла не швидко, оминаючи дерева й кущі, а я ніби отямилася і зрозуміла всю абсурдність ситуації, яка зі мною трапилася. Я йду за пташкою, яку «вручив» мені голос із дерева. Насправді є кілька варіантів, які могли призвести до цього: перший — це просто сон (дуже реалістичний сон), другий — я зійшла з глузду.

Саме зараз я готова визнати себе божевільною і йти за пташкою, аби лише вийти з цього чудернацького місця.

Ліс жив своїм життям: зозуля відраховувала роки, а дятел вистукував свою мелодію. Нічого дивного… аж поки я не побачила диво, від якого не змогла відвести погляд.

Папороть, заввишки з мій зріст. Але здивувало зовсім інше — квітка, яка червоними барвами, ніби сонце, освітлювала все навколо. Здалося, час зупинився. Я не могла відвести погляд. Моя рука так і тягнулася доторкнутися до пелюсток вогняної квітки.

Різкий біль визволив мене з кайданів дурману. Пташка не давала змоги доторкнутися, клюючи мене по тілу.

В голові прояснилося. Я відійшла на декілька кроків і чітко побачила ряд колючих шипів, які по контуру утворювали вісімку. Моя рятівниця літала перед очима, закриваючи собою квітку.

— Все, я зрозуміла, туди не дивлюсь.

Оминути папороть виявилося не так просто. Вона до останнього намагалася втримати мій погляд, сяючи все сильніше. І лише тоді, коли зрозуміла, що жертва врятувалася, припинила палати червоними барвами, бережучи сили на наступний дивовижно смертельний виступ.

Наш шлях продовжився. Я вже була набагато уважніша — не вистачало знову потрапити в халепу. Кожного разу придивлялася до дерев, трави, але нічого дивного не знаходила. Лише одне мене насторожувало: було занадто тихо. Ніби лісні жителі не просто так обходили цю дорогу.

З кожним кроком мене накривала паніка, а коли я побачила поляну, вкриту грибами, моя інтуїція вже кричала про небезпеку.

Такого я ще не бачила — щоб гриби росли під лінійку й кожен сорт окремо один від одного. Дивина та й годі.

Пташка кружляла й не знала, куди летіти далі, ніби наткнулася на невидиму стіну. На свій страх і ризик довелося переступити через гриби та самій перевірити, що не пускало нас далі. Можливо, мені б це вдалося, але моя незграбність знову зіграла злий жарт.

Пастка спрацювала моментально. І ось я вже на висоті двох метрів, заплутана в сітці з дикого винограду.

Мої крики про допомогу не чув хіба що глухий та мертвий. Саме вони й привели до мене господарів цієї конструкції.