Грибна юшка

Посеред Чорного лісу, в самій його глушині, стояла маленька хатка. Вона напрочуд гарно сховалася під сухим листям й гіллям, так що й пройшовши повз неї, навряд чи б ви її побачили. Бо не простий був той будиночок, геть не простий. 
Опікувалися цією хатинкою впродовж багатьох століть домовики зі славного роду Боровиків. Вони чепурили всередині та зовні своє непримітне житло, й завжди дбайливо вкривали напівпрозорим магічним серпанком від допитливих очей чужинців. 
Мала ця хатка багацько таємниць, й не поспішала їх відкривати всіляким зайдам. Та й знайти її у лісі могли лише домовики з прадавнього братерства, що ще й досі пам’ятали потаємні слова, здатні відкрити шлях до хатинки Боровиків.  
Навіть всім інших лісовим чарівним створінням - мавкам, лісовикам та іншим - не було дозволено побачити хатку. Й це дуже засмучувало добру пані Боровиху, бо нікого було пригощати запашною грибною юшкою за старовинним сімейним рецептом. 
Хоча гріх було жалітися, якщо в хатинці, крім господарів, нікого не було, то тому що нікому з домовиків не був потрібен на той час прихисток.  
Й це була найважливіша з таємниць цього будинку. Сюди міг прийти будь-який з домовиків, чи домових зі всієї України, й отримати дах над головою та смачну вечерю. 
З давніх часів жили домовики поруч з людьми, не завжди товаришували, але й ніколи не були ворогами. Допомогали тим вправним господарям, котрі полюбляли своє житло. 
Як справжні хозяї оселі, домовички ретельно слідкували, щоб люди поважали свій дім, а особливо, - піч-годувальницю. Ще брудну підлогу нечепурі б пробачили, а от лайку біля печі – ніколи.  
Потім родина починала жалітися та перейматися раптовими негараздами. А не треба було домовика ображати! 
Он і кіт-запроданець до господині не підлещується. Мабуть таки знайшов сметану на горищі, й вирішив з вигодою для себе підтримати домовика проти людей. 
Але частіше за все люди жили в злагоді з таємними господарями. Залишали їжу та воду під піччю для них, навіть в найгірші часи.  
Й домовики відповідали добром на добро. Коли будинок був в небезпеці, вони намагалися його захистити. Ховали його від злих очей та думок. Вони були споріднені з будинками й всім єством своїм відчували зло, що попереду.  
В найнебезпечніші часи домовики разом “тримали дах”. Вони подумки утворювали зв’язок між своїми за допомогою прадавніх молитов. І ця захисна магічна стіна інколи здатна була врятувати від вражої люті переляканих людей в льоху. Казали старі, про таких обранців долі: “хазяїн захистив”, а також “домовики втримали дах”. 
Ось тільки капосні малі господарі не всім охоче допомагали, а лише тим, хто їх не ображав. Й люди навіть й думки не мали, щоб забути пригостити свого домовика смачненьким.  
Якщо людська родина переїжджала до нової оселі, вона могла запросити «дідуся-господаря» до них приєднатися. А якщо вони з якихось причин це не зробили, домовик не міг сам полишили свою оселю. Мав чекати довгими самотніми роками, поки колись улюблений, затишний будинок не почне руйнуватися. Лише тоді він ставав вільним та отримував можливість знайти собі нове житло з кращими людьми. 
Але, зазвичай, домовички без власного будинку були геть нещасні, та потребували довгого часу на відновлення десь в закутку. Сили їм були потрібні, щоб колись знову жити поруч з людьми, які можуть бути такими лихими. 
Ще скрутніше було домовикам, чиє житло зруйнували вороги, а людську родину вони не врятували. Чи то було через дріб’язкові образи, чи через надмірну лють ворожу, - невідомо. Та й самі “дідусі-, чи бабусі-господарі” не завжди цілі залишалися під уламками колишнього будинка. 
А якщо вже змогли врятуватися, то йшли таємними лісовими стежинками до хаток, де на їх чекали добрі серця інших домовичків, що з покоління в покоління рятували бідось.  
Всього й треба було – згадати таємні слова, що робили видимою хатку-притулок. В кожній з них вони були свої, а в добрій родині Боровиків паролем була “грибна юшка”. Недарма ж його неперевершено готувала кожна пані Боровиха.  
В останній час в неї багато роботи додалося. Занадто багато поганців зазіхає зараз на будинки добрих людей. Й, нажаль, не всі домовички можуть “дах втримати” та свою родину захистити…  
Ось й вдягає пані Боровиха фартуха та топить пічку, чекаючи поки старий Боровик-буркотун злазить знову до льоху за грибами для запашної юшки. Треба ж не лише лісовика пахощами подражнити, але й всіх новоприбулих домовиків нагодувати.  
А в теплій, затишній хатці не так вже й важко набиратися сил, щоб знову допомагати людям.