Розділ 31.

Нові дослідження кликали мене в дорогу, мов таємничий шепіт мого ж внутрішнього компасу. Я знала: настав час вирушати до джерела — до місця природного розмноження грибів. Щойно я завершила всі необхідні приготування, зібрала амулети, інструменти, нотатники і, звісно ж, кишеньковий концентратор аури — я вирушила в дорогу.

Мене зустріла Еммі, сяючи від щастя так, ніби з неба впав дощ із любові. Очі її світилися особливим світлом — тим, яке буває лише тоді, коли серце більше не шукає, бо вже знайшло. Вона майже одразу повідомила мені новину, що обігріла мою душу теплом:

— Ми з Лео вирішили провести Ритуал Поєднання Доль.

На мить я забула навіть про свою улюблену мікологію. Я обійняля її, розпитала про деталі, раділа її реакціям, посмішкам, те, як вона натхненно розповідає про подію. І я справді щиро, до глибини своєї жіночої, сестринської сутності бажала їм щастя. 

Та водночас, моя уважна алхімічна формула, десь на краєчку мого єства нашіптував обов’язок:

робота не чекала.

— Еммі, покажи мені результати експериментів, — звернулася я.

— Енн, я тобі точно кажу, — схвильовано відповіла вона, — сама перевірила: гриби, що виросли в природних умовах, дають інші результати. І давай, от прямо зараз, спробуємо це на елементарному еліксирі.

Ми не гаяли часу. На столі з’явилися колби, ампули, сушені спори, а магічний інфузор зашелестів знайомим гулом. Ми створили два еліксири — один на основі лабораторно вирощених грибів, інший — з природних. І хоча з першого погляду вони були ідентичні, результат виявив тонку різницю. Несуттєву, але для точного мага — помітну. У еліксира з природного гриба була трохи інша хвильова частота, що могла впливати на глибинні конструкти.

— Цікаво, як це вплине на конструкт Айрі, — задумливо промовила я, дивлячись, як молекули реагентів плавно танцюють у повітрі над кристалічним куполом. 

— Давай залучимо наших співробітників, — пожвавилася Еммі, — і спробуємо провести базове тестування на них.

— Але потрібні ті, хто ніколи не вживав лабораторний гриб — його дія залишається в організмі надовго.

— Знайдемо таких, — впевнено кивнула вона й одразу взялася за списки, переглядаючи біографії та дослідницькі досьє.

Тим часом я, не маючи спокою, поринула в глибини аналізу. Я перевіряла все: структуру ґрунтів, рівень вологості, заряд атмосфери, магічну щільність мікропростору — але все здавалося нормальним. І все ж похибка залишалась, як тінь думки, як відгомін чогось недослідженого.

Моя інтуїція, яка не раз рятувала мене краще за будь-який амулет, нашіптувала: проблема десь поряд, на почерхні, але я її поки що не знаходила.

Тому я вирішила: мені потрібна перезавантаження. Просто день тиші, день спокою.

Я написала коротку записку Еммі, залишила лабораторний щоденник під захистом і тихцем, вирушила до батьків.

Не встигла я й поріг рідного дому перетнути, як прямо на мене, немов з-під землі, виринув він — принц, у всій своїй королівській красі та самовпевненості.

— О, добре, що ти вже тут, — мовив Редонот, ніби зустрів давню подругу на вулиці, а не прийшов особисто заради експерименту. — Я вирішив стати добровольцем у вашій програмі досліджень. І ти, Енніето, маєш бути моїм консультантом.

Від несподіванки я спочатку ледь не загубила дар мови.

Щось всередині пручалося — адже участь принца у тестуванні могла б легко зруйнувати ретельно вибудувану ілюзію Ерна. Він міг щось запідозрити… зчитати неточність енергії... відчути відлуння знайомого коду...

Але ж цікавість... Ох, ця вічна пастка для всіх магів! Мені до болю кортіло побачити, як вплине ілюзія на інкуба, на істоту, що вважала себе вершиною творіння. Тому я вдихнула глибше й зітхнула, відганяючи перестороги.

— Гаразд, — сказала я, вдягнувши на обличчя маску професійної стриманості. — Завтра вранці, до сніданку, вип'єте капсулу. Після прийому їжі активуєте конструкт. Якщо з’являться непередбачувані симптоми або реакції, негайно застосовуйте конструкт зняття впливу. І не забудь: кожне спостереження, кожну зміну стану — заносити до протоколу.*

Я чітко розставила умови, мов ставила крапки над всіма можливими "і", сподіваючись на швидке завершення розмови.

Але не так сталося.

— Енніето, — його голос набув того низького, глибокого відтінку, яким зазвичай просять найважливіше, — я хочу, щоб ти була зі мною завтра. Кожну хвилину.

О, як тонко він грав! Як спритно тягнув нитку між турботою і владною звичкою мати все під контролем.

Я ледь втрималась, щоб не розсміятися.

Та не забула, ким є для нього — всього лиш співробітницею, ще й дещо бісовою за характером.

Тому я солодко всміхнулася, нахиливши голову набік, і, змінюючи тон на такий ввічливий, що ним можна було б загортати крихке скло, відповіла:

— Вибачте, принце Редоноте, але я взяла вихідний день, щоб побути з батьками. Мені потрібен час для відпочинку. До того ж, у моїх дослідженнях виникли певні труднощі, які я ніяк не можу вирішити без повного перезавантаження.

Я мовчки побажала йому удачі — і собі витримки.

Адже бути поруч із принцом цілий день... Це було б випробуванням для моєї самоконтролю, а не просто частиною наукової програми.

— Гаразд, — здався він після миті мовчання. — Але у випадку найменшої нестандартної ситуації я вимагаю твоєї присутності.

— Домовились, Ред, — відповіла я майже машинально, в ритмі буденності... та як тільки це коротке ім’я зірвалося з моїх вуст, у повітрі щось невидимо клацнуло, ніби струна натягнулася й заспівала свою першу ноту.

Я не відразу зрозуміла, що сталося, але побачила: його обличчя змінилося.

Ті суворі, завжди напружені риси раптом розслабилися, погляд став теплішим, очі спалахнули іскрами такої живої, майже хлопчачої радості, що я мимоволі затримала подих.

На його вустах народилася легка, ледь помітна посмішка, така справжня, що здалася мені найдорожчим видовищем у цьому всесвіті.