Розділ 25.

  Зустріч, як не дивно, сколихнула більше Еммі, ніж мене. Ну, принаймні, таке в мене було враження. Вона крутилася навколо мене, мов настирливий комар, що не дає спокою, і всі теми розмови невідступно зводила до одного — до нього. До принца.
— Еммі, якщо ти ще раз його згадаєш, я змушена буду повідомити Лео, що на тебе аж надто впливає сутність принца, — пригрозила я, намагаючись зберегти серйозний вигляд.
Еммі надулася, схрестивши руки на грудях, а її губи склалися в ображений бантик.
— Нічого він на мене не вплинув! — обурено фиркнула вона. — Просто я намагаюся вивідати, як він вплинув на тебе. А ти — як та зачарована скринька з тисячолітнім замком, зачинена наглухо.
Я театрально зітхнула, склавши руки на грудях.
— Прямо б запитала відразу, а не дзижчала б навколо, мов настирлива бджілка, — посміхнулася я. — Не вплинув він на мене так, як було колись, але й не скажу, що зовсім не вплинув. Все ж таки, інкуб…
Я замовкла, залишаючи цю фразу без продовження.
— О! — переможно вигукнула Еммі. — То все-таки вплинув!
— Ніяких «о!», — відмахнулася я. — І взагалі, у нас із ним на завтра немає жодних запланованих зустрічей, правильно?
— Ну… — почала вона з тим самим виразом обличчя, який завжди означав, що мені щось не сподобається. — Він сказав, що прийде.
Я закотила очі.
— Зрозуміло. Тоді завтра в мене дуже завантажений день, — урочисто оголосила я. — Сидітиму в кабінеті і не висуну звідти навіть носа.
Еммі лише хитро примружилася й усміхнулася куточками губ.
Ой, не подобається мені цей погляд. Абсолютно не подобається.
З самого ранку день почався з поганих новин. Принц, бачте, вирішив не просто відвідати лабораторію, а поглибити свої знання про нашу роботу. Що в перекладі означало лише одне — він не збирався йти так скоро, як мені того хотілося.
Я схопилася за голову, важко зітхнула і внутрішньо попрощалася з безтурботними днями. Ну що ж, доведеться змінювати плани. І в першу чергу — навідатися до Лео та підживити ґрунт.
День добігав кінця, і я, задоволена результатами тихого й продуктивного робочого процесу, вирішила зайти до Еммі в кабінет.
Я постукала і, не дочекавшись відповіді (бо хто взагалі чекає відповіді, коли заходить до Еммі?), відчинила двері.
— Еммі, я зай - шов…
Та Еммі в кабінеті не було. Зате там був він.
Принц Редонот.
Я застигла на порозі, мов олень у світлі факелів.
— Вибачте, я переплутав кабінети, — швидко випалила я, вже подумки тікаючи геть.
Проте Ред не дав мені відступити.
— Ерн, заходь, — він всміхнувся тією самою спокійною, упевненою усмішкою, якою можна було б затягнути будь-яку жертву в павутину. — Еммі зараз повернеться, вона пішла за деякими записами, щоб пояснити мені більше.
Я перевела погляд на його розслаблену позу, на те, як він сидів за столом, ніби господар цього кабінету.
Чудово. Просто чудово.
Відмовитися й піти? Запізно.
Можливо, дуже погана ідея, але я таки зайшла всередину.
Я не знаю, що на мене найшло, але я сама, своїми вустами, повідомила принцу:
— Завтра я їду до майбутньої грибниці.
От чому я це сказала?!
Ред поглянув на мене з цікавістю.
— Я теж планував таку поїздку, але трохи пізніше, — пробурмотів він, задумливо провівши рукою по підборіддю.
Я одразу ж відчула інстинктивне бажання ретируватися. Тихенько, непомітно, поки він обмірковує свої графіки… Один крок назад, другий…
— Так вирішено, — раптом промовив він, знову перевівши на мене погляд. — Їду з тобою. Ти зможеш мені детально все пояснити.
У мене всередині здійнялася хвиля тихого жаху.
"Як пояснити свою магію грибниці?"
"Ой, лишенько, що я накоїла?!"
Поки мій мозок судомно шукав рятівні варіанти — від втечі через вентиляцію до тимчасового перетворення себе на невидимку — двері прочинилися, і в кабінет увійшла Еммі.
— Еммі, — спокійно звернувся до неї Ред, навіть не глянувши в мій бік. — Завтра я їду разом з Ерн до грибної ділянки.
Я побачила, як обличчя Еммі помітно зблідло, її погляд метнувся до мене зі зрозумілим мені жахом.
Так, вона теж оцінила всю масштабність катастрофи.
— Але ж… — почала вона, але, схоже, слова застрягли в горлі. Вона прокашлялася і спробувала знову. — Але ж у нас завтра зустріч із членами Колегії магів! Я не зможу її перенести.
— Добре, — так, наче це дрібниця, відповів Ред. — Я затримаюся, а потім наздожену вас, Ерн.
Я легенько видихнула.
У мене є трохи часу щось придумати.
…Або втекти.
…Або знайти спосіб, як переконати його, що грибниця — це нудно, банально, нецікаво і загалом займатися нею — то останнє, що він хотів би робити.
Хоча, знаючи його наполегливість, варіант з втечею починав виглядати значно реалістичніше.
   Лео зустрів мене в моєму звичному образі, і це було навіть трохи заспокійливо. Він так давно був поряд з Еммі і зі мною, що між нами залишилося дуже мало таємниць. Я відверто розповіла, що сталося і що повинно статися, а він, вислухавши, хитро примружився.
— Ну що ж, є один вихід. — Він зробив паузу, ніби перевіряючи мою готовність слухати. — Ти повинна зустріти його як Енн, одна з близнючок.
— Що?! — вирвалося в мене.
— Не сперечайся, — зупинив він моє обурення ще до того, як воно набрало обертів. — Перед від’їздом можеш тільки привітатися і більше нічого не говорити.
Я вперла руки в боки, намагаючись проаналізувати його задум.
— Ага… Значить, якщо Енн була тут, то земля вже підзаряджена, і це його не здивує.
— Саме так, — схвально кивнув Лео. — А вже на що його відволікти — я знайду спосіб. Тож не переживай, займайся своїми справами.
Я видихнула.
— Лео, ти мій рятівник.
Ми швидко впоралися з основними справами, що потребували саме моєї присутності як магині грибів. Встигли якраз перед тим, як на горизонті з’явилася небажана особа.
Ред.
План мав бути бездоганним.
Як тільки він наблизився, Лео негайно взяв ініціативу в свої руки:
— Дякую, Енн, що ти так швидко відізвалася і приїхала з Академії, — його голос звучав голосно, чітко, майже урочисто. — Далі ми вже впораємося самі, разом із Ерном.
Я повернулася саме в той момент, коли Ред саме зупинився за мною.
— Принце? — я на мить підняла на нього очі, не виказуючи жодних емоцій. — Добрий день і до побачення.
Відкланялася.
— Вибачте, але робота чекає.
Я побачила, як його очі на мить звузилися. Він уважно за всім спостерігав.
— Енні, — вимовив він майже задумливо. — Радий був бачити тебе.
Я кивнула головою і пішла.
…З думкою, що для нього я досі залишаюся тією самою малою Енні.
Ну і нехай