Розділ 24.

Конструкт випробували ще четверо сміливців, двоє з яких були чоловіками. Проте результати виявилися інакшими: всі бачили однакову ілюзію, але сприймали її крізь призму власних емоцій. Тож почалися дні безперервних пошуків пояснення цьому феномену. Ми тестували вплив емоційного стану, змінювали режим сну, аналізували расові особливості та рівень магічного резерву. Але жодна з цих змін не давала відповіді.
І ось, одного дня, несподівано для всіх, мій феноменальний результат повторився у мого помічника — звичайного студента.
І тут, о, еврика! Розгадка нарешті знайшлася. Усе зводилося до райдужного гриба! Виявилося, що на дію конструкту впливав саме цей компонент, якщо його споживала людина. Коли всі учасники експерименту прийняли гриб, результати підтвердилися: кожен бачив різну ілюзію, залежно від своєї статі.
— Оце так фокус… — пробурмотіла Озі, то переводячи погляд на мене, то на наставника, то на своє відображення, що, мабуть, видавалося їй тепер ще більш загадковим.
— З вами, міс, як завжди, жодного спокою… — пробурчав викладач ілюзійної архітектури, закочуючи очі, але не надто переконливо.
Цей поважний чоловік, який зазвичай був зразком стриманості та методичності, цього разу виглядав розгубленим, навіть трохи враженим. Його рука машинально ковзнула по бороді, ніби він намагався намацати там залишки здорового глузду після всього, що сталося.
Наставник, же, не приховуючи захвату, зробив кілька записів у свій журнал.
— Це перевертає всі уявлення про ілюзії та перцептивне сприйняття! — захоплено вигукнув він. — Якщо ця властивість піддається контролю, це може мати безліч застосувань у магічних науках…
А так, як з’ясувалося в ході експерименту, конструкт мав напрочуд високу стійкість, що відкривало перед нами нові, ще більш інтригуючі перспективи…
   Лабораторія та, звісно ж, Еммі потребували моєї присутності, тому я вирушила туди разом із помічником. Робота поглинала весь мій час, а новини за межами нашого закутка науки якось випадали з уваги. Тож коли Еммі, з підозріло сяючими очима, повідомила мені, що наша лабораторія офіційно перейшла під королівську опіку, я ледь не впустила банку з реагентами.
— Вибач, що?! — перепитала я, вдивляючись у її надто невинний вираз.
— О, а ти не знала? Так-так, відсьогодні ми під патронатом самої корони, — вона театрально змахнула рукою, ніби підкреслюючи всю урочистість моменту.
— І якось… без нашої згоди?
— Та хто тебе питатиме, Енн! Ми ж генії, а генії завжди під чиєюсь опікою — або під вартою, — пирхнула вона. — До речі, завтра прибуде сам принц Редонот.
Мене ніби холодною хвилею накрило.
— Завтра?!
— Ага, радій, сестро, це твій зоряний час!
Я тільки закотила очі.
— Мені зовсім не хочеться з ним перетинатися. — Я нервово намотала пасмо волосся на палець. — Думаю, варто примінити нову ілюзію.
Еммі склала руки на грудях і примружилася.
— Енн, а як ти плануєш це обґрунтувати? У нас немає в штаті ще одного чоловіка.
— То нехай з’явиться. Хто взагалі знає, скільки людей я привезла з собою? Помічника я попереджу, а ти постараєшся, щоб, коли буде принц, поруч було якомога менше наших співробітників.
Еммі зітхнула, але швидко скосила на мене хитрий погляд.
— А що, якщо просто взяти і накласти ілюзію моєї близнючки? Простіше, без зайвих ускладнень!
Я похитала головою.
— Ні. І ще раз ні. Я не хочу навіть натяку на розмови про минуле. Жодних спогадів, жодних шансів, що він щось згадає або зв’яже докупи.
Еммі пирхнула і перехрестила руки на грудях.
— Ну, гаразд, меншенька, але ти сама нестимеш відповідальність за наслідки. А я впевнена — вони будуть.
Я закотила очі.
— Ой, Еммі, вимкни свою тітку - ворожею! Все буде добре. Він побуде тут пару днів і поїде, бо ж його гарем без нього точно розбіжиться!
Еммі розсміялася, але в її очах мерехтіла весела зловтіха.
— От тільки не кажи, що потім не була попереджена, сестричко…
Зустріч із принцом відбулася в моєму просторому кабінеті, і єдиним свідком цієї події була, звісно ж, Еммі. Їй, бачте, кортіло все побачити на власні очі.
— Добрий день, сір Ерн, радий знайомству, — його голос був низьким, впевненим, із ледь відчутною хриплинкою, що чомусь одразу змусила мене випрямити спину. — Еммі дуже хвалила вас, як талановитого мага і відданого своїй справі співробітника.
Я розвернулася до нього і на мить затрималася, роздивляючись. Зрештою, наша остання зустріч була… ну, скажімо, в дещо інших обставинах, і часу на аналіз його зовнішності тоді не знайшлося. Тепер же він постав переді мною у всій красі. І, о, божественний міцелій, він змінився. Він змужнів, вилиці стали гострішими, риси — різкішими, а очі… Очі стали глибшими, з тим самим знайомим вогнем, але вже без тієї юнацької легковажності. Це вже не був просто гарний хлопчик із кокетливою усмішкою. Це був чоловік. Статний. Харизматичний. І таким… ух!
Я, звісно, могла скільки завгодно повторювати, що дитяча закоханість давно минула, що тяги до нього більше немає, але хто сказав, що я не можу просто… оцінити? Це ж не злочин, правда? Все це, втім, я залишила на вечірній самоаналіз.
— Принце Редоноте, радий вас вітати, — відповіла я, намагаючись зберігати рівний тон.
— Можете звертатися менш офіційно, просто Ред, — запропонував він з легкою усмішкою.
Я автоматично кинула погляд на Еммі, яка лише підняла брови, ніби кажучи: "Ой, ну чого ти очікувала?"
Ред вловив цей обмін поглядами і, схоже, вирішив трактувати його по-своєму:
— Не переживайте, ваш керівник буде не проти. Ми з Еммі давні знайомі. До речі, ви, мабуть, знаєте й Енн?
— Звісно знаю, ми разом навчалися і працюємо, — відповіла я, намагаючись звучати буденно.
— От, бачите, друзі цих близнючок — мої друзі. Тож я для вас можу бути тільки Редом.
Чого-чого, а такого повороту я не очікувала. Про яку дружбу йде мова? Хіба я на неї погоджувалася? Здається, з мене вже досить цієї зустрічі, дякую.
Далі розмова перейшла в робоче русло, і, на щастя, більшу частину відповідала Еммі — вона була вища за званням, а отже, їй і карти в руки. Я ж з усіх сил намагалася виглядати професійно, ігноруючи всі ті думки, що напрошувалися самі собою.
"Ну і хай він красунчик. Це ж не причина для нервів, правда?"