Розділ 20.

Навчання з кожним роком ставало ще цікавішим. Я жадібно тягнулася до знань, занурюючись у магічні теорії, експерименти й власні дослідження. Спілкування з Айрі стало майже містичним ритуалом—її записи з’являлися самі собою в моєму зошиті. Часом це були уривки стародавніх формул, іноді особисті послання, що змушували мене усміхатися або замислюватися над сенсом буття.

і нарешті мені підкорилася ілюзія! Це було схоже на перше пробудження сили, якого я так довго чекала. Образи, які я створювала, ставали дедалі реалістичнішими, граючи фарбами та світлом, немов живі.

Проте найграндіозніше трапилося зовсім випадково—я вивела новий різновид гриба.

Це не був звичайний гриб. Він мав властивості, які не передбачали навіть найдосвідченіші алхіміки. Його спори вібрували магічними хвилями, а колір змінювався залежно від емоцій людини, яка до нього наближалася. Такого результату не очікував ніхто!

З огляду на його потенціал, відкриття вирішили засекретити. Наразі гриб проходив випробування в лабораторних умовах, а заклинателі всіх рівнів перевіряли, як він взаємодіє з чарами. Коли випробувань було проведено достатньо, настав момент істини. На засіданні ухвалили рішення: першою, хто випробує гриб у дії, маю бути я.

— Він — твоє творіння, — сказав один із магістрів, уважно дивлячись на мене поверх оправи своїх окулярів. — Ти його виростила, ти його підживлюєш. Організм не сприйме його як чужорідний елемент.

Я з цим погодилася. Хто, як не я, повинен зробити перший крок? І випробування розпочалися.

Перший тиждень.

Гриб не мав миттєвого ефекту, його дія проявлялася поступово, день за днем. Найпомітніше було те, що рівень енергії в моєму тілі зріс у рази. Я спала менше, не відчувала втоми навіть після виснажливих тренувань, а зранку вставала настільки бадьорою, що навіть кавомани Академії заздрили моєму стану.

На другому тижні я помітила ще одну цікаву зміну — кілька родимок, що залишилися з дитинства, просто зникли. Шкіра стала ідеально гладкою, ніби регенерація працювала на максимальному рівні.

Найбільший ефект був на меланін.

Моє і без того біле волосся набуло виразного срібного відтінку, а очі посвітлішали настільки, що віддзеркалювали навіть найменший проблиск світла. Шкіра стала ще більш блідою, ніби вбираючи світло, але не відбиваючи його.

Я перестала приймати гриб — і рівно через тиждень усі зміни зникли. Волосся повернулося до свого звичайного кольору, шкіра знову мала знайомий відтінок, а очі втратили своє магічне світіння.

Потім розпочався другий етап випробування. Він передбачав двотижневий прийом гриба, але цього разу під наглядом найсильніших магів із колегії. Всі процеси фіксувалися, кожна зміна записувалася до звіту.

І знову після припинення прийому організм повернувся до свого звичного стану.

Це було щось нове, щось незвичне. Але лишалося ще багато запитань: як довго можна приймати гриб? Чи можливі незворотні зміни? Які ще приховані ефекти він міг викликати?

Щоб отримати більше відповідей, я зв’язалася з Айрі. Вона теж отримала свою частку цього гриба для експериментів у власній лабораторії. Якщо хтось і міг розкрити всі його секрети, то тільки вона.

Повна картина впливу гриба на моє тіло розкрилася лише через рік, коли почалася гормональна перебудова.

Я знала, що моє тіло змінюється, як і в кожної дівчини в моєму віці. Але коли ти маг, та ще й експериментуєш із власним організмом, зміни можуть бути… глибшими.

Я стала зовсім іншою.

Колись, в іншому житті, я мріяла бути красунею, і тепер, здається, доля вирішила дати мені цей шанс сповна.

Мій зріст виріс майже на голову — з тієї худенької дівчинки, яку всі порівнювали з Еммі, я перетворилася на високу, граціозну юну діву. Моє тіло знайшло нові обриси: плавні, витончені, але водночас сильні. Коли я рухалася, в цьому було щось від танцю — легкість, впевненість, невимушеність.

А волосся… О, волосся стало справжнім витвором мистецтва.

Кожна пасма випромінювала сріблястий блиск, немов злиті з світлом і туманом. Воно спускалося до колін, як велика хвиля — легка, ніби сама суть повітря. Відтінок змінювався з кожним рухом: то біле, то срібне, немов мерехтливі зірки, що віддзеркалюються в нічному небі. 

Очі стали більші, глибші, мов відкриті портали в інший вимір. Їхній колір — неоново-жовтий, але не той агресивний штучний відтінок, що ріже око, а м’яке світіння стиглого бурштину, що пройшло крізь призму місячного сяйва. У цих очах грало кілька шарів кольору: зовні — крижано-золотий обідок, а в середині — мерехтливе глибоке ядро кольору старовинного срібла, у якому тремтіли світлі брижі.

 Райдужка стала нагадувати шляпку гриба, в якій яскраво сяяли крапельки міцелію. Вії стали довшими, густішими, але теж… сріблястими. А губи мали повну, звабливу форму, ніби створені для того, щоб привертати увагу. Їх гармонійна форма підкреслювала всі інші риси обличчя, вносячи в образ магічну незвичність, що поєднувала в собі одночасно ніжність і звабливість.

І знаєте, що було найсмішніше?

— Ти все ще моя сестра! — сміялася Еммі. — Бо тільки в тебе вуха такі ж, як у мене!

Так, мої вуха залишилися незмінними.

І, можливо, саме це було нагадуванням, що, попри всі зміни, всередині я залишалася собою.

Дослідження набирали обертів, занурюючи нас у дедалі глибші пласти знань. Айрі, натхненна новими можливостями, виявила, що її заклинання набули іншої природи – стали більш чіткими, точними, ніби отримали додатковий рівень глибини. Та що там казати, майже вся магія зазнала тонких, але значущих змін: одні закляття працювали інтенсивніше, інші – тримали ефект довше, а деякі навіть почали проявляти раніше незвідані властивості.

Наступним етапом експериментів було вирощування грибів поза межами лабораторії. Ми готувалися до цього ретельно, адже кожна дрібниця могла вплинути на їхню магічну силу. Ми тестували різні ділянки, спостерігали за реакцією спор, відзначали найменші зміни.