Розділ 14.

За три роки навчання, що складали наш початковий етап магічного становлення, Академія була для нас не просто місцем здобуття знань, а цілим світом, відокремленим від решти цивілізації. Її правила були строгими, проте виправданими: покидати межі навчального містечка нам заборонялося. Викладачі не просто навчали нас чаклуванню, а й відповідали за кожну іскру нашої магії, за кожен необережний рух, що міг би мимоволі викликати магічний шторм просто посеред обідньої зали.

Лише батьки могли нас відвідувати під час канікул, і це були моменти справжнього свята. Наша Академія була не просто закладом освіти — це було окреме місто в місті, укріплене магічним захистом, що оберігав його як від загроз іззовні, так і від наших ще недосвідчених експериментів, які могли обернутися хаосом для жителів міста.

Зустрічі з батьками ставали грандіозними подіями, адже ми не просто проводили час із рідними, а й ділилися ними одне з одним. Виходило щось на зразок великої, теплої, трохи божевільної магічної родини. Наші посиденьки за довгими столами перетворювалися на справжні бенкети.

О, а наші дискотеки – це не просто танці, а справжні магічні шоу, що вражали навіть найвибагливіших чаклунів. Звичайні земні дискотеки могли б від заздрощів розчинитися в повітрі, як туман на світанку.

Підготовка починалася заздалегідь. За кілька годин до початку, студенти факультету ілюзорної архітектури вибудовували грандіозну арену – простір, що змінювався відповідно до ритму музики. Він міг бути схожим на гігантський скляний купол, у якому відображались усі барви звуків, або ж перетворювався на нічний ліс, де замість листя сяяли мініатюрні вогняні сфери.

Світломузику створювали найталановитіші студенти маніпуляційної магії. Вони вміли захоплювати світло в капсули та розривати їх у ритмі музики, вибухаючи феєрверками кольорів. В повітрі ширяли фантастичні світляні метелики, хвилі неонових візерунків розтікалися по підлозі, а під стелею пливли тіні створінь з інших вимірів, переливаючись зоряним пилом.

І ось, коли все було готове, наставав найважливіший момент – відкриття порталу для студентів інших світів. Це завдання було довірене старшокурсникам і магістрам трансмісійної магії. Вони збиралися в центрі зали, накладали заклинання, й перед нами розкривалася арка, мерехтлива, наче рідке срібло. Через неї починали проходити гості – юні маги, алхіміки, елементалісти, істоти, що виглядали зовсім неймовірно.

А потім… Починалося справжнє диво. Музика здіймалася хвилями, студенти танцювали, виблискуючи у сяйві світлових потоків, дехто парив у повітрі, крутячи спіралі іскор, хтось, натхненний ритмами, випадково створював невеличкі магічні сплески, які перетворювалися на зоряний пил.

Це була не просто дискотека – це був справжній міжсвітовий карнавал магії, місце, де ніхто не почувався чужим, де кожен міг бути собою… або кимось зовсім новим на один чарівний вечір.

Але, як і в кожній справжній магічній історії, за таке видовищне безумство завжди доводилося платити. Правила Академії чітко забороняли безконтрольне використання магії поза заняттями, особливо створення порталів без дозволу викладачів.

Звісно, щоранку після дискотеки старшокурсники та ініціатори отримували свої "нагороди" у вигляді покарань. Їм доводилося цілий день чистити бібліотеку від енергетичних залишків, відновлювати зруйновані ілюзії та переписувати магічні формули, що розсипалися від надлишку хаосу. Деякі навіть відпрацьовували, доглядаючи за вибагливими магічними рослинами в оранжереях або допомагаючи алхімічному факультету в створенні настоянок (не завжди безпечних).

Але чи зупиняло це студентів? О, навіть близько!

Як тільки минало кілька тижнів – і знову хтось починав тихенько нашіптувати в темних коридорах про нові експерименти з порталом. 

І так, кожна нова дискотека ставала ще грандіознішою, ще більш нестримною, і покарання були вже майже частиною традиції. Магія юності – вона така: завжди прагне межі… щоб врешті-решт її переступити.

І все ж, попри весь цей магічний безлад, у нас завжди було відчуття дому. Академія не лише виховувала магів, а й вчила нас дружбі, відповідальності та, найголовніше, мистецтву насолоджуватися життям навіть серед суворих правил і небезпечних заклинань.

Четвертий рік навчання пролетів, наче миготіння зорі, – я й озирнутися не встигла, як ми отримали довгоочікуваний дозвіл покинути стіни Академії. 

Канікули! Два тижні свободи, пригод і можливості побачити світ поза межами навчальних корпусів.

Еммі сприйняла цю новину куди менш радісно, ніж я. Вона довго бурчала, жалілася і навіть намагалася вмовити викладачів дозволити їй залишитися. Її головний аргумент? "Як же я без Лео проживу цілих два тижні?!" І нехай би тільки я це чула – ні, вона примудрилася влаштувати справжню трагедію, в яку втягнула пів факультету. Мені ж тільки лишалося зітхати й нагадувати їй, що магічний зв’язок ніхто не відміняв, і при бажанні вона могла хоч щогодини надсилати Лео свої мрійливі думки.

А от мене переповнювало піднесення! У мене були плани – грандіозні, сміливі, сповнені магічних можливостей! Перш за все, я прагнула потрапити в Дикий Ліс. Саме там мешкали дивовижні створіння, що переносили спори грибів на своїх хутряних шубках та панцирях. Ці істоти були для мене справжнім об’єктом захоплення! Я мріяла взяти одного з них собі в домашні улюбленці… але, на жаль, правила Академії були суворі: "Заборонено приносити на територію навчального закладу диких тварин, магічних паразитів, некеровані артефакти та стихійні сутності". Що ж, доведеться знайти обхідні шляхи.

Перше місце, куди ми перемістилися, був батьківський будинок. Він розташовувався в самому серці королівського двору, адже батьки служили при дворі короля. І хоча я вже чула багато історій про цей дім, бачити його вперше було зовсім іншим відчуттям.

Моя кімната… О, це було справжнє маленьке диво! Затишна, невелика, але спроектована так, що її простір можна було розширювати чи скорочувати, змінюючи архітектуру за власним бажанням. Коли я вперше це випробувала, то не втрималася від сміху – ось так простягнула руки, зробила легкий рух – і стеля піднялася вище, а стіни відійшли назад, відкриваючи ще одну невидиму до того шафу! Ідеальне рішення для таких, як я, хто полюбляє безлад, але при цьому прагне, щоб усе виглядало охайним.