Розділ 10.

Я простягнула руку й обійняла її так сильно, як тільки могла, вдячна за те, що в цьому божевільному світі у мене є хоча б вона.
Вона усміхнулася і, трохи повагавшись, обережно вибралася з моїх обіймів. Її погляд пронизав мене, проникаючи глибше, ніж мені хотілося.
– Отже, я правильно розумію… – протягнула вона з тією підкресленою байдужістю, яка тільки підсилювала її цікавість. – Тему зустрічі з принцом ми не підіймаємо, його ім’я не згадуємо?
Я зітхнула, відчуваючи, як у мені відбувається боротьба. Частина мене хотіла виговоритися, поділитися хоча б шматочком тих емоцій, що бушували всередині. Але інша частина… та, яка ще не знала, як впоратися з усім цим, благала тримати рот на замку.
– Так, старшенька. Краще розповідай, що нас тепер чекає.
Еммі граційно відкинула пасмо волосся за вухо, і її очі лукаво виблиснули.
– А що нас чекає? Збір речей і поїздка в Академію.
Я завмерла.
– Уже?
– Уже.
Вона склала руки на грудях, спостерігаючи за моєю реакцією.
– І як довго ми там пробудемо?
– О, ти навіть не уявляєш. Академія – це не просто навчання. Це випробування. Це зміни. Це боротьба.
Вона зробила крок до мене, її голос став тихішим, майже змовницьким.
– Там, повір мені, у нас не буде часу думати і говорити про якихось там принців.
Я хотіла посперечатися. Хотіла сказати, що Ред – це не просто «якийсь там принц». Що його погляд досі пече мені шкіру, що його голос досі відлунює в моїй голові, що його присутність…
Я видихнула.
Може, Еммі й права.
Може, Академія – це саме те, що мені потрібно, щоб розставити все по місцях.
Може…
– Гаразд, – сказала я, ховаючи всі думки кудись глибше. – Академія так Академія.
Еммі ляснула мене по плечу.
– Ось і добре. Готуйся. Скоро все зміниться.
– Знаєш, перед від'їздом, мені хоча б якісь книги почитати? Що вивчали в школі, чим я володію? – спитала я, піднявши погляд на Еммі, і в голосі вже звучала легка іронія.
Еммі, мовби щойно прокинулася від глибоких роздумів, різко стукнула себе по лобі, немов це мало допомогти їй згадати щось важливе. Потім, не витримавши, розкрила шухляду столу з таким виглядом, наче знайшла щось неймовірно важливе. В її руках заблищала темна дерев'яна коробка, і здавалося, що ця шухляда стала на мить священним артефактом.
– Ось! – вигукнула вона, вивернувши з шухляди низку старих, виглядом майже запилених книг. – Зараз все буде!
Я поглянула на них з обережністю. Книги виглядали так, ніби вони не бачились із світлом століття, але в кожній з них таїлося щось важливе. Еммі притисла одну з них до грудей і, мов таємничий посланець, заговорила.
–Ось, дивись - це записник. Він відкриє те, чого ти ще не знаєш, – її очі спалахнули, і вона простягнула записник мені. 
Я пролистала пару аркушів, кожен з яких був чистим, білим, без письма. Лише легкий вітерець, що гуляв по кімнаті, залишав свої мітки на поверхні сторінок.
– І що я тут вивчу? – запитала я, не стримуючи розчарування.
– Ну, Енн, ну вже ж стратег, – весело промовила Еммі, стукаючи пальцем по записнику. – Це вона личину невидимого накинула на текст. І не сказала ж мені! Зараз спробую прибрати.
Вона поглянула на мене, наповнивши свої очі хитрим світлом, і зробила пару рухів рукою, немов малюючи в повітрі невидимі символи. Потім, зібравши в кулак всю свою увагу, змочила палець і почала гортати сторінки. Я спостерігала за її діями, але не могла побачити жодної зміни. Для мене сторінки залишались чистими, як і раніше.
– Вибач, Енн, – зітхнула Еммі, ніби трохи засмучена, – тут вона не написала, як зробити, щоб ти бачила. Я бачу лише частину тексту, яка більш доступна всім, а ось ті секретні її розробки… їх зможеш прочитати лише ти. Я обіцяю, ми знайдемо ключ.
Я кивнула, все ще намагаючись зрозуміти, як ми будемо шукати ключ, та й, взагалі, що то за ключ. І хоч моя цікавість палала, я вирішила залишити це на потім.
Ми залишили записник на столі і почали складати речі в старовинну скриню, яка виявилася настільки великою, що здивувала навіть мене. Еммі пояснила, що доставка речей буде здійснюватися окремо від нас, що значно спростить процес, і вже в Академії ми будемо з ними.
Коли ми майже все зібрали, двері розчинилися, і до нас увійшли батьки Еммі. Я підняла очі й відчула, як у мене всередині все стало теплим. Їхня присутність була настільки природною, що навіть найменший їхній погляд здавався світанковим промінням, яке приносить із собою спокій і умиротворення.
Еммі зустріла їх з радістю й теплою усмішкою. Мати Еммі, така ж енергійна і гарна, як сама її донька, простягнула руки і ніжно притиснула її до себе. Її очі, зелені й глибокі, відображали всі таємниці світу, але в них не було ані страху, ані сумнівів. Вона була певна в кожному своєму кроці.
Батько, сильний і статний чоловік,  тримався трохи відсторонено, але його погляд не міг обдурити – в ньому була не просто доброта, а справжня сила, яка відчувалась у кожному жесті. Його жовті, як місяць, очі ніколи не втрачали пильності, але в той же час вони були повні довіри. Я відчула, як його впевненість огортає всіх довкола , як теплий літній вітерець, що несе відчуття захищеності.
Еммі, без жодної зайвої паузи, розповіла батькам усе, що сталося з нами, не боячись говорити правду, навіть якщо вона була такою нетиповою.
Батьки слухали її з глибокою увагою, без зайвих запитань і осуду. Їхня тиша була тепла, як затишок в оселі в дощовий день. Вони не виглядали ані здивованими, ані збентеженими. Коли Еммі завершила розповідь, вони не сказали ані слова, лише підійшли до мене і обійняли і я вперше відчула справжнє тепло, відчуття дому, що не було прив'язане до місця, а скоріше до людей. Їхня безумовна підтримка і прийняття були такими щирими, що моє серце одразу впустило їх до себе, немовби я знайшла свою рідну родину серед чужих.
– Вітаємо тебе в нашій родині, – сказав батько Еммі, його голос був глибокий, але теплий, як весняний дощ. – Тепер ти наша.
Мати лише усміхнулася, і це було достатньо, щоб моє серце розцвіло, наче вперше надійшло тепло після тривалого холоду.
Ці люди, які не боялися змін, які сприймали життя, смерть і навіть незбагненно магічний світ таким, яким він є, з розумінням і спокоєм, були готові прийняти мене без жодних умов. І раптом мені захотілося, щоб і в нашому світі люди трохи змінили своє ставлення до життя і смерті– стали б легшими, відкритішими, більш прийнятними до всього нового й незвіданого.