Розділ 5.

— Група друга, до кабінок! — голос судді вивів мене зі стану роздумів.

Я підтягнула плечі, розправила спину й ступила вперед.

Переді мною була невелика, на перший погляд непримітна, кам’яна кабінка.

Двері відчинилися, і я увійшла.

Приміщення було вузьким, освітленим тільки м'яким мерехтінням від смарагдових каменів у стінах.

У самому центрі стояв кам’яний стіл, на якому хаотично розкидані предмети.

Іржавий цвях.

Мідна монета.

Жмуток мідного дроту.

І…

Капелюшок гриба.

Він був трохи зім'ятий і випромінював слабке зеленувате світіння. На стіні спалахнули слова:

— Запали світло. Без магії.

Я здивовано підняла брови. Це що, жарт?! Завдання з фізики… у магічному світі?! На вустах мимоволі заграла усмішка. Ну, людоньки добрі! Якби ж вони знали, кого випробовують…

Адже мій татусь, перш ніж зануритися у світ шоу-бізнесу та стати продюсером, був справжнім ученим.

Фізик. І не просто фізик, а ще й з науковим ступенем! А ще до того і мій брат-близнюк. О, той із раннього дитинства буквально жив експериментами.

Замість ляльок у моїх руках завжди опинялися дива фізики: батарейки, провідники, магніти, лампочки… Ну що ж, випробування, кажете? Я хмикнула, підкотила рукава й взялася до роботи.

— Добре, малий, покажи, на що здатний. — Я поклала гриб на стіл.

Волога і кислотність гриба могли створити слабкий електричний струм.

Треба тільки правильно з’єднати елементи. Я встромила цвях у капелюшок гриба. Потім ввіткнула мідний дріт. І, нарешті, приклала мідну монету, завершуючи коло. Тихий спалах. Лампочка на столі слабо мерехнула. Як відлуння далекої зірки. Я всміхнулася сама собі. Готово. Розвернулася і вийшла з кабінки.

Декілька дівчат із групи загиготіли.

— Що? Важко без магії, Грибнице?

Я зустрілася з ними поглядом, але нічого не відповіла. Лише опустила підборіддя, щоб вони не помітили блиску в моїх очах. О, дівчатка… Ви ще не знаєте, з ким зв’язалися.

Наступні кабінки зустрічали мене все тими ж випробуваннями — то завдання з фізики, то головоломки з хімії. Я вправно долала їх одне за одним, з кожним разом переконуючись: якби мене готували саме до такого екзамену, я б і хвилюватися не стала.

Але остання кабінка… Тут усе виглядало значно цікавіше.

На столі, виставлені в ідеальному порядку, вишикувалися колби, заповнені рідинами різних кольорів — від прозорих, мов сльоза, до насичених, схожих на дорогоцінне каміння.

А посередині, немов коштовність серед звичайного скла, лежав гриб. Але не простий. Його поверхня переливалася всім спектром веселки, віддаючи легким сяйвом, яке здавалося навіть… живим.

Над столом засвітився напис:

"Обери рідину. Вкинь гриб. Якщо колір нейтралізується — випий."

Я хитро примружилася. Ого. Ну що ж, ставки зросли. Щоб остаточно це підтвердити, варто було лише глянути на коробку, що стояла осторонь. На ній красувався красномовний напис:

"Протиотрута."

Я ледь стримала усмішку. Хитре завдання. Але не для мене. Мій погляд ковзнув по колбах, оцінюючи їхній вміст. Потрібно було підібрати рідину, яка зможе нейтралізувати всі ті невідомі речовини, що містив у собі цей веселковий гриб.

Я вибрала відповідну колбу.

Кинула гриб.

Кольори всередині неї спочатку завирували, немов у казковому калейдоскопі, а потім почали тьмяніти, зливаючись у спокійний рівний відтінок. Ще мить — і осад почав осідати на дно. Тільки тоді я підняла колбу і впевнено зробила ковток.

Глибоко вдихнула, прислухаючись до себе. Жодних неприємних відчуттів. Я поставила порожню колбу і вийшла з кабінки.

Декілька дівчат уже чекали зовні. Деякі з них виглядали… не надто свіжими. Ага, ще одна хитрість цього випробування. Ті, хто поспішив випити, не дочекавшись повної нейтралізації, скоро відчують наслідки. Я промовчала, лише підняла підборіддя і рушила далі.

Перший етап випробувань пройдено.

На галявині, залитій сонячним світлом, знову зібралися всі учасниці першого етапу випробувань. Повітря гуділо від напруженого шепотіння, хтось тихо переминався з ноги на ногу, інші вичікувально зводили погляди до журі. Я одразу помітила Еммі — вона кинулася до мене, її очі світилися хвилюванням.

— Енн, ну як ти? Хоча б щось виконала? — її голос тремтів від тривоги, а в погляді читалася щира турбота.

Я здивовано нахилила голову:

— Що значить "хоча б щось"? — в моєму голосі прорізалося обурення. — Я виконала всі завдання.

— Правда?! — вона зраділа так, що аж підстрибнула, вхопивши мене за руку. — Я так пишаюся тобою!

Але мою увагу відвернуло інше. По галявині поповзли дивні звуки. Я обернулася й побачила, як кілька дівчат зблідли, зігнулися навпіл — і через мить уже важко дихали, хапаючися за животи.

Ну ось, почалося. Хтось упав на коліна, хтось, хитаючись, пішов геть, але вражало інше — земля під ними діяла так, ніби була живою. Вона… поглинала. Всмоктувала всі сліди людської слабкості, ніби прагнула залишити це місце чистим. Я миттєво зрозуміла, чому нас зібрали саме тут. Чому затримували оголошення результатів. Відсіювання.

Ті, хто не витримав останнього випробування, просто… вибули. Половина дівчат зникла.

Я ковзнула поглядом по Еммі, але та вже відволіклася — почалося оголошення результатів.

І вони ще й тримають інтригу! Ну точно шоумени.

Спершу називали тих, хто пройшов, але з найнижчими балами. Але мене не називали. Потім назвали кращих. Я почула ім'я Еммі, і вона з радісним писком кинулася обіймати мене.

Я усміхнулася. Але не могла не помітити, як усі навколо — включно з нею — почали поглядати на мене співчутливо. Мене досі не назвали.

— Енн… — Еммі тихо стиснула мою руку. — Не переживай, наша домовленість діє. Якщо я виграю, я попрошу за тебе у принца.

Я закотила очі:

— О, як мило, спасибі.

Але не встигла я закінчити фразу, як ведучий змінив тон. Тепер він говорив про те, хто набрав найвищий бал. Ця мить закарбувалася в історії випробувань.