Розділ 1.

Чи знаєте ви, як це — жити у тілі, яке не відповідає вашому внутрішньому відчуттю себе?

Я завжди була трохи пухкенькою, скільки себе пам’ятаю. Не те щоб мене це засмучувало, але глибоко всередині я завжди уявляла себе стрункою, легкою, такою, що впевнено йде по життю, ловлячи на собі захоплені погляди.  

З роками я, звісно, намагалася щось змінити. Перепробувала різні дієти, але тільки ті, які приносили реальні результати знайомим людям. Жодних випадкових порад з телевізора чи соцмереж. Моя мама, яка ніколи не втрачала нагоди повчати, змусила мене підходити до цього питання серйозно. І хоча її методи інколи дратували, я знала, що вона бажає мені тільки добра.  

У мене була серйозна мотивація. Я виросла у світі кіно — мій батько режисер, мама сценаристка. З дитинства я знімалася в рекламі, масовках, навіть мала кілька невеликих ролей. Але це було лише початком.  

Бо в мене була мрія.  

Я давно була закохана в Мікеле Морроне — чоловіка, що здавався втіленням пристрасті та харизми. Я знала: одного дня наші шляхи перетнуться. 

І цей день настав. Мій батько вів переговори про участь Мікеле в своєму новому проекті. А я… я намагалася переконати його, що саме я маю отримати другу головну жіночу роль.  

У мене був час, щоб підготуватися, щоб стати найкращою версією себе. І я робила все можливе.  

Моя подруга Марі — завжди була тією, хто не просто слухає, а чує. Вона першою приходила до мене на допомогу і вказувала на зовсім інший шлях.

Та і свій власний шлях до змін вона пройшла сміливо й чесно — не так, як радили підручники, а як підказувало серце. І саме тому я довіряла їй беззастережно.

Вона не закидала мене солодкими словами підтримки. Ні. Вона — шукала. Досліджувала. Сиділа годинами на форумах, аналізувала, спілкувалася з лікарями. Вона не просто вірила в мене — вона вкладалася в моє переродження.

І коли я вже думала, що виходу немає, саме Марі підійшла до мого столу, присіла навпроти й промовила з лукавою іскоркою в голосі:

— Знаєш, а що як ми спробуємо щось… нестандартне? Це працює, я перевірила, — сказала вона, зводячи руки на грудях. — Організм перебудовується, обмін речовин прискорюється, зайве зникає назавжди. 

 — Але… це ж отруйні гриби, — я нервово стиснула пальці.  

— Лише в неправильних руках, — зітхнула вона. — Я все продумала, врешті пройшла курси,  Ми зробимо все правильно.  

Я вагалася. Це здавалося божевільним, але… ідеальне тіло, омріяна роль, шанс на нове життя були надто близько.  

Я погодилася.  

Бо не просто мріяла про зустріч із Мікеле, я марила ним. Хотіла, щоб цього разу він побачив мене не, як доньку режисера чи дівчинку, що колись крутилася на майданчику, а як жінку, здатну зачарувати його.

Коли його літак мав приземлитися, я стояла на оглядовому майданчику, затамувавши подих, ніби сам повітряний простір навколо мене перетворився на крихку павутину очікування.

Моє серце билося у ритмі моторів — глухо й напружено. У повітрі висіла та дивна тиша перед чимось важливим: не страх, не тривога, а… момент перед зрушенням реальності.

Я ловила поглядом кожну сріблясту тінь на горизонті, шукаючи його борт. У грудях стискалося від відчуття, що ось-ось зміниться все. Не обов’язково раптово. Але остаточно.

Все, що було до цього — схоже на пролог. Невпевнені кроки, дотики до майбутнього.

А зараз…

Зараз усе тільки починалося. І з кожною секундою, кожним метром, я ставала не просто свідком цієї миті — я була її серцевиною.

Ми з батьком зустріли його просто на злітній смузі — без фанфар, без зайвого пафосу, лише легкий вітер, що плутав волосся, і тиша, з якої народжуються справжні моменти.

Мікеле зійшов по трапу легко, впевнено. І коли його погляд ковзнув по мені, я відчула — він побачив жінку, не доньку відомого режисера, не дівчинку з-за лаштунків, а когось, кого хочеться розглядати довше, ніж дозволяє етикет першої зустрічі.

Я простягнула руку й представилася лише іменем — просто, невимушено, з тією самою внутрішньою свободою, яку так довго виборювала.

Без згадки про родинне прізвище, без підтекстів. Лише я. Лише ім’я. І погляд, що на мить затримався на мені.

Як це завжди буває у світі мого батька, ми не витрачали часу на формальності — вже за годину їхали просто в знімальний павільйон. Там, де ілюзії народжуються швидше, ніж встигаєш кліпнути.

Кастинг пройшов навіть краще, ніж я могла уявити. 

Нашу пару похвалили за чуттєвість і гармонію. В кадрі ми виглядали неймовірно, наші тіла ніби самі танцювали у цьому безмовному діалозі, і Мікеле, навіть, поцілував мені ручку за те, як легко ми знайшли спільну мову. Я буквально літала від щастя, і ця легкість тривала весь день. І навіть коли прийшов вечір, я не могла зупинитися — серце було переповнене радощами.  

А ніч принесла свої чудеса. Я поринула у сон, що виглядав немов казка. Я була в білосніжній весільній сукні, такій, що сяяла в світлі, наче місяць. Моя фата була такою пишною й довгою, що я дивувалася сама собі, як я можу носити таке. А поруч зі мною був він — мій коханий Мікеле.  

Ми стояли на знімальному майданчику, але цього разу, у моєму сні, це було справжнє весілля. Я відчувала, як його погляд, повний захоплення, нікуди не відводиться від мене. Ми промовляли обітниці — прості, але так від душі. А потім він поцілував мене…  

Так ніжно, так пристрасно, що я відчула кожен його дотик, кожен погляд, мов його руки були втіленням самого бажання. Я притискалася до нього так сильно, що відчувала рельєфи його бездоганного тіла. Потім, як це буває в снах, ми опинилися в кімнаті, і він продовжував пестити моє тіло, його губи, його руки — все було таким реальним, таким живим.  

Коли ж я відчула, як він ззаду починає розстібати сукню, і його слова, шепіт на вухо, я подумала, що ось він — мій момент. Він шепотів, яка я неперевершена, спокуслива, і я слухала його, зачарована кожним словом. І вже коли сукня м'яко впала на підлогу, я… я відкрила очі.