28: Зустріч з собою — до усього

Коли вечір опустився на ліс,
а всі карти вже були роздані,
коли навіть чай закінчився —
Григорій залишився сам.

Мар’яна спала, обійнявши капсулу з моху.
Борсук хропів, як ніби штурмує власну підсвідомість.
Пліснявка… навіть вона десь розчинилася в нічному тумані.

І тоді сталося те, що не можна описати звичайними словами.
Григорій зустрів... себе.

Не теперішнього.
Не жартівника.
Не “того, хто допомагає іншим”.

А себе, яким він був ДО ВСЬОГО.

Перед ним стояв гриб.
Маленький. Без ока. Без моху. Без карт.
Просто… чистий капелюшок і ніжка.

— Привіт, — сказав Григорій.

— Привіт, — відповів… ну, він сам.

— Ти хто?

— Я ти. До того, як ти став “тим самим Григорієм”.

— Чого ти прийшов?

— Щоб ти пригадав, чому ти взагалі почав.

Григорій замислився.

— Бо… хотів допомагати?

— Ні. Бо хотів відчувати.
Ти просто колись відчув, що цей світ більший, глибший, чудернацький.
І захотів його зрозуміти.

— Але чому я забув?

— Бо ти почав грати роль.
Роль того, хто знає.
Хто веде.
Хто завжди "має відповідь".

— А це… погано?

— Це не погано. Але ти почав ховатися у цій ролі.
І забув, що справжня магія — не в тому, щоб бути відповіддю для інших, а в тому, щоб бути запитанням для себе.

Григорій заплющив очі.
І вперше за довгий час… просто був.

Не творець.
Не гуру.
Не веселий гриб із жартами.

Просто… істота.
Жива.
Тиха.
І нескінченно справжня.

І тоді малий гриб (той, перший) сказав:

“Я не твоя тінь. Я — твоя основа.
Не забувай мене. Інакше все, що ти створиш — не матиме кореня.”

І він зник.
А в руках Григорія з’явилась карта.
Нова.
Остання?

Назва:
🃏 "Я — це Я."

На звороті:

“Поки ти пам’ятаєш себе — жодна роль тебе не знищить.
І жодна чужа думка не стане твоїм життям.”