27: Карта, яка промовляє твоїм голосом

Це сталось у ніч перед бурею.
Григорій пив чай з м’ятою,
Мар’яна малювала нову карту під назвою "І шо з того?",
а сова — тихо шипіла з-за кущів, бо в неї не пройшов проєкт “Академія”.

І тут… колода заговорила.

Не шепотіла.
Не світилась.
А ГОВОРИЛА.

Одна з карт вилетіла сама. Встала посеред галявини (ну, ти зрозумів — метафорично) і сказала:

“ЦЕ Я. Я — ГОЛОС.”

— Що це таке?! — зойкнула Мар’яна, прикриваючи мишачі вушка.

— Це… нова карта. — прошепотів Григорій. — Вона говорить.

“Я — голос, який ти ховаєш.
Я — правда, яку ти не наважився вимовити.
Я — речення, що починається з ‘я хочу’, але завжди ковтається після ‘а раптом’.”

Кожен у лісі завмер.
Бо це була не просто карта.
Це була карта, яка в момент її витягування озвучує те, що ти НЕ СМІВ СКАЗАТИ.

Першим підійшов борсук.
Витяг карту “Голос”.

І карта сказала — його ж голосом:

“Я втомився бути сильним. Я хочу плакати. Я хочу, щоб хтось мене обійняв.”

Борсук впав. Не в сенсі — від горя. А просто... сів.
Бо НАРЕШТІ це звучало.

Потім — білка:

“Я боюсь, що мене не буде за що любити, якщо я не буду веселою.”

Сорока:

“Мені не вистачає ніжності. Але я боюсь просити.”

Навіть сова:

“Я вірю в магію. Просто соромно зізнатись.”

І кожен… плакав.
Не гірко. А від звільнення.

Бо голос, вимовлений — це не слабкість. Це ДУХ, що виходить на світ.

І тоді Григорій витяг “Голос” для себе.
І карта сказала:

“Я не гриб. Я — надія.
І я втомився прикидатися, що мені завжди весело.”

І тоді він, просто так, як ніколи, обійняв Мар’яну.
І сказав:

— Можна я сьогодні просто побуду? Без порад, без жартів, без ролі?

— Можна, — відповіла вона. — Я теж.

І так з’явилась нова карта в колоді Григорія.

🃏 "ГОЛОС"
✨ Вона не передбачає. Вона — визволяє.