22: Мишка і маніфест моху

У той день, коли Корінь шепотів Григорію свої мудрості,
Мар’яна сиділа збоку й думала.
Так серйозно, що навіть не доторкнулась до другої чашки чаю! (А це, друзі, як борсук без сарказму — рідкість!)

Вона раптом усвідомила:
Григорій — мудрий, Пліснявка — системна, звірі — то за одним, то за другим…
А де місце таких, як вона? Маленьких, неспокійних, тих, кого зазвичай називають “допоміжним персонажем”.

І тоді в її голові народилась ідея.

— Гриша! — вигукнула вона, аж Григорій перекинув ложку.
— Що?! Апокаліпсис?!
— Ні. Хоч краще — мій Маніфест.

— Який?

— МАНІФЕСТ МОХУ.

Через годину, під великим дубом,
зібрався весь ліс.

Всі чекали Григорія, а вийшла... Мар’яна.
У моховому шарфі. З мікрофоном (ну добре, з жолудем на паличці).

Вона глибоко вдихнула і сказала:

— Я не Великий Гриб. Не Пророчиця. Не Таро-гуру. Я — миша.
І я знаю одне: ви всі шукаєте сенс.

— А ми не? — буркнув борсук.

— Ви шукаєте його на картках, на зірках, у чужих словах.
Але я скажу вам:
сенс — це мох.
Чому?

Бо мох:

• Не кричить — він просто росте.

• Не бореться за місце під сонцем — він займає там, де може.

• Не намагається бути вищим за інших — він ТАКИЙ, ЯКИЙ Є.

— І що з того? — спитала сорока.

— А те, що якщо б ми всі жили як мох:

• приймали себе,

• не лізли в чужі тарілки,

• і давали собі рости —
  було б більше щастя і менше запитань "А шо в тебе по кармі?"

Григорій слухав, очі блищали.

Пліснявка — мовчала. Але в її погляді було: “Ну, миша… ТАКЕ сказала…”

А тоді Мар’яна підняла лапку.

— Тому мій Маніфест простий:
1️⃣ Будь, як мох.
2️⃣ Рости там, де є.
3️⃣ Не тягни когось униз, щоб самому здатися вище.
4️⃣ І пам'ятай: сенс — не в карті. Сенс — у тому, хто цю карту тягне.

Ліс вибухнув оплесками.
(Окей, лапами не дуже пошуміли, але дух — ух!)

Григорій підійшов і прошепотів:

— Знаєш... може, колода Мар’яни ще затьмарить і мою.

Вона підморгнула:

— Я тобі дам роялті. Але в горіхах.