Гриб Григорій і Таро з Моху
19: Карта, яку не тягнуть — вона сама приходить
Наступного ранку ліс виглядав… інакше.
Наче хтось підкинув у повітря трохи світла, спокою і чаю з лавандою.
Пліснявка залишила табір. Не з поразкою — а з розумінням.
Григорій... просто сидів.
Без карт, без вказівок, без сцен.
Тільки він, чай, і Мар’яна, яка дудлила свою сьому чашку з виразом “я пережила внутрішній катарсис і хочу булочку”.
— То… що тепер? — спитала вона.
— Не знаю, — відповів Григорій, — вперше за довгий час це — не страшно.
І тоді…
Без вітру.
Без тремтіння повітря.
З неба повільно опустилася карта.
Вона не летіла. Вона плавала у просторі, як думка перед сном.
Григорій простяг лапку. І взяв її.
Карта світилась м’яким світлом. Як зоря на початку казки.
Назва:
“ЗІРКА”
Малюнок:
Григорій. Стоїть біля великого дерева. В небі — зорі.
А з грудей виходить світло. Не магія. Не пафос. А просто — те, що є.
На звороті був напис:
“Ти — не той, хто вказує шлях.
Ти — той, хто СВІТИТЬ.”
Григорій тримав її, і раптом зрозумів —
усі його страхи, жарти, сумніви, мох, чай і третє око —
це не обмеження.
Це інструменти.
— Це… моя справжня карта, — прошепотів він.
Мар’яна заплакала.
— Вибач, це не через емоції. Це ромашковий чай ударив по слізним залозам.
— Все добре. Плач. Світиться краще, коли волога під очима.
І тоді — карта “Зірка” зникла.
Але світло… залишилось у ньому.
#215 в Не художня література
#1585 в Різне
#591 в Гумор
Відредаговано: 20.06.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
