15: Біла карта — біда

Після всіх філософських дзенів, духів, трансформацій і жучиних допитів,
Григорій відчув себе, ніби пройшов внутрішній ремонт без погодження з архітектором.

Вони з Мар’яною йшли вже кілька годин.

— Знаєш, — сказала мишка, — я все думаю. А що як ми взагалі не знайдемо Корінь? А це був просто квест “усвідом себе в дорозі”, типу курсів з саморозвитку?

— Якщо це так — я вимагатиму кешбек у Всесвіту, — буркнув Григорій.

І от, саме тоді, коли вже все було схоже на втому, з-під моху, як пиріжок із сюрпризом, вилетіла карта.

Самостійно. Без колоди. Без попередження.

Григорій миттєво підхопив її.

Вона була… білою.
Не “чистий аркуш” — а саме “порожнеча з підтекстом”.
Ні символів. Ні назв. Навіть тіні.

— Це що, новий баг системи? — здивувалась Мар’яна.
— Це… або збій, або злісна метафора.

Він приклав карту до лоба. Тишина.
Покрутив на світлі — нічого.
Занурив у чай — тільки м’ята на неї налипла.

І раптом — хруст.

Ззаду.
На галявину вийшла Сорока — головна пліткарка лісу, носій інформації, яка ще не стала правдою.

— Увага! УВАГА!
— Що сталося? — підскочив Григорій.

— Пліснявка… почала обхід. Вона ворожить всім. Без емоцій. Чітко. І всі йдуть за нею!
Бо її карти… дають чіткі відповіді!

Григорій стиснув білу карту.

— А ця — що?
— Це… антивідповідь, — прошепотіла Мар’яна. — Це карта вибору.
Вона порожня, бо не Всесвіт має сказати, що там… а ТИ САМ.

У той момент Григорій вперше зрозумів:

“Я звик слухати. Інтерпретувати. Вгадувати.
А ця карта каже — "твори."”

Він сховав її до торби. Біля серця.

— Я знаю, що робити.
— Йти до Кореня?
— Ні.
— Створити нову колоду. Свою.

І з цим рішенням Григорій став не просто грибом, який тлумачить зорі.
Він став грибом, який переписує Всесвіт.