7: Бобер Сатурн і план дій

У кожного мудреця є той один друг, який завжди питає:
“Тобі точно треба це робити?”
І цей друг ніколи не сміється з твоїх жартів, бо “в них немає логіки”.

Для Григорія цим другом був Бобер Сатурн.

Він жив на березі Ріки Смислів, у хатинці з гілок, куди жодна енергія не заходила без дозволу. На стіні висів портрет діда Бобра з підписом: “Менше говориш — менше лажаєш.”

Коли Григорій прийшов, Бобер саме сидів у позі “роздуми з сокирою”, пив настій із кори дуба й щось бурмотів про інфляцію на рівні вібрацій.

— Привіт, Бобчику, — сказав Григорій.
— Гриша. Що в тебе на цей раз — любовна криза чи кінець епохи духовних карт?

— Її вкрали. Колоду. Мою колоду.

— Хм. Нарешті.

— Що значить “нарешті”?!

— Ти з нею вже злипся, як мох із болем. Без неї ти або здурієш… або станеш кимось новим. Я радий за тебе.

— Я не за цим прийшов! Я хочу її повернути!

Бобер склав лапи, як учитель, що слухає учня, який каже, що “домашку з’їв дракон”.

— І в тебе є план?

— Ні. В мене є підозра, що Пліснявка її забрала. І якщо вона розшифрує енергії моху — вона зробить нову колоду. Темну. Квадратну. Без душі.

— Хм… квадратну, — пробурмотів Бобер і занурився в тишу.

Григорій знав: якщо Сатурн мовчить — значить, система обробляє дані. Він чекав. Мар’яна вже почала в’язати носок із ментального спокою.

І нарешті…

— Треба йти до Кореня, — мовив Бобер.

— Того самого? Який за туманами? Під гілками? За кротом-філософом?

— Так. Там усе почалось. Там енергія моху найсильніша. Якщо хтось викривив баланс — Корінь це відчув.

— Але ж туди не йдуть. Легенди кажуть, що хто туди дійшов — той повернувся або пророком, або жабою.

— Ну, ти й так не найстандартніший гриб. Пророк із почуттям гумору — це вже успіх.

Бобер встав, витяг мапу з дупла, яка була зроблена з старої газети “Лісові Вісті”, і ткнув у пляму:
— Іди сюди. Але не один. Візьми жабу. Вона відчуває “тіньову вологу”. Якщо буде щось слизьке — вона скаже.

— А ти?

— Я? Я — спостерігаю. Такий уже мій сатурніанський хрест.

Григорій обняв його. Легко. По-чоловічому. По-грибному.

— Дякую, старий.
— А якщо помреш — не забудь віддати мені свої кристали. Я з них зроблю підставку.