6: Таємниця Таро з Моху

Далеко не всі знали, звідки у Григорія взялася його особлива колода. Всі думали, що він її купив на “АліМохі”, замовив у сови-майстрині або витяг з якоїсь шаманської грибиці. Але ні.

Ця колода з’явилася не просто так. Вона — жива.

Колись давно, коли Григорій був ще юним капелюшком, він навчався в Моховій Академії Езотеричних Мистецтв. Його викладачами були:

• Трутень Йоганн, який вчив, як слухати космос через гудіння,

• Совиця Шіба, що читала сни навіть на рівні “коли ти летів голим у школу”,

• І… Пліснявка. Тоді ще звичайна, світла, трохи фанатка дисципліни, але не зла.

Одного разу під час Ритуалу Зеленого Осяяння, що проводився під молодим місяцем у Секретній Гали́вині, Григорій побачив, як мох починає світитись.
Не просто — ФОСФОРОМ! А прямо — енергетикою з запахом лайму і пророчої сили!

Його капелюх тремтів, третє око дивилось у всі боки, і він почув голос:

“Створи. Істину. З живого.”

Наступні тижні він збирав мох, старе листя, опале пір’ячко сови, шматки кори з дерев, під якими сварились зайці — бо саме такі місця мають “емоційну зарядку”.
І він створив її. Колоду.

78 карт. Кожна — унікальна. Жива. Дихаюча. Іронічна.

• "Смерть" була зроблена з листа, який опав у день, коли білка кинула борсука.

• "Дурень" — з першого моху, який Григорій сплутав з носком.

• "Сонце" — з кори, яка пахла медом і впала рівно в мить, коли він сказав: “А може, я не такий уже й дурень?”

Ця колода не просто відповідала на питання. Вона реагувала на настрій, співала (легенько, під носа), і, здається, одного разу сміялась, коли хом’як питав про своє минуле життя.

І Григорій поклявся: ніколи не передасть її нікому, бо ця колода — частина його. Вона знає про нього більше, ніж він сам. Вона — його Внутрішній Мох.

Але тепер її нема.

— Якщо вона потрапила до Пліснявки, — сказав Григорій, йдучи по лісу, — вона або намагається зламати колоду… або перетворити її на щось своє.

Мар’яна сиділа на плечі й мовчала. А це значило, що справи — серйозні. Бо навіть коли Григорій говорив “Сьогодні день для очищення капелюха”, вона завжди вставляла “А ще не завадило б душ для душі”.

— Ми маємо повернутись туди, де все почалось, — мовив гриб. — До Галявини Осяяння.
— Ти хочеш знову говорити з мохом? — прошепотіла мишка.

— Ні, я хочу, щоб мох заговорив зі мною. І сказав, навіщо мені ця війна з минулим… і чому Дурень знову був правий.