4: Сон сороки і поява Пліснявки

Сорока нервово топталась перед столом Григорія, кидала погляди навколо, ніби за нею стежить сам Сатурн у шпіонських окулярах. Вона дихала уривчасто, як сова після марафону по чакрах, і шепотіла, хоч навколо ніхто не слухав.

— Григорію... я бачила сон. Але не такий, де я в пір’ї на сцені й виграю конкурс “Міс Ліс”. Це був... страшний. І... вологий.

— Вологий? — підняв брову Григорій. — То був не просто сон, а з емоційним грибком?

— Я стояла в центрі галявини... все було темне. І раптом із моху піднявся гігантський гриб. Але не такий, як ви! У нього не було очей. В нього була... тінь. Величезна. Вона обхопила мене — і прошепотіла: «Правди нема. Карти — брехня. Твій шлях — чужий...»

Григорій відчув, як по капелюху пройшов холодний спіритуальний мураш. Це вже не просто “з’їла щось не те на ніч”. Це... сни рівня “астрал-тревел без дозволу”.

— І що далі? — запитав він.

— Я прокинулась. І в дзеркалі побачила...
— Своє відображення?
— Ні, Григорію! Я побачила... що в мене зникли сережки! Я їх поклала на ніч — а вранці їх не було! Це... це знак!!!

— А може, просто хтось із родичів позичив?
— Ні! Це грибова магія! Я відчуваю! І ще… — вона понизила голос до рівня “теща ділиться секретом” — я бачила її… Пліснявку.

І тут у Григорія в голові, у серці, і навіть у капелюсі – все наче зупинилось. Ім’я, яке він не чув вже сто років. Ім’я, що було спогадом, тінню, і трохи прокляттям.

Пліснявка.
Колись — подруга. Колись — співтарологиня. Разом вони вивчали структуру символів, значення “Смерті” в контексті борсучого шлюбу, навіть розробили “спрощене Таро для дітей”. Але потім… вона пішла в темне. Почала створювати власну колоду. Холодну. Логічну. Без інтуїції. Без моху.

— Ти точно її бачила? — тихо спитав Григорій.

— Вона була... не в формі. Темна, слизька. Очі... порожні. Але вона тримала карти. Їх було лише десять. Всі чорні. І на останній було написано: “ТИ БУВ ПОМИЛКОЮ.”

Пауза. Вітер. Листок епічно падає зі старого дуба.

Григорій знову відчув свербіж у третьому оці. Його внутрішній компас завібрував. Карта “Місяць” всередині колоди перевернулась сама по собі.
Це був не просто випадковий сон сороки. Це був… сигнал.

— Дякую, — сказав він. — Я щось з цим зроблю.
— Ви будете ворожити мені?
— Ти вже отримала відповідь, моя шепеляво-магічна подруго. Її не в картах шукати, а в… моху.

І коли сорока пішла, Григорій залишився сам.
Тиша навколо стала густішою.
І десь глибоко в собі він відчув:
Вона повернулась.