3: Великий лісовий базар

Раз на рік, коли місяць стоїть у фазі «свято в дуплі», у Лісоспіріталії відкривався Великий Лісовий Базар. Подія настільки енергетична, що навіть гриби вставали раніше і чистили капелюхи!

Пеньки перетворювались на ятки, мох — на доріжки, а білки — на неймовірно голосних продавців. Тут можна було купити все:

• сушених жуків з натяком на молодість,

• горішки з побічним ефектом “відкриття третього вуха”,

• і навіть “тарологічний набір для дітей” (там були жолуді з обличчями карт і інструкція на березовій корі).

Григорій, як зірка езотеричної тусовки, розкладав свій столик просто біля центрального пенька. Зазвичай це місце займав Скунс-Фізрук із мотиваційними промовами, але цього року він пішов у відпустку, бо “в нього Сатурн у вигоранні”.

На столі Григорія — мохова скатертина, кристал під назвою “що під руку попалося” і його фірмова колода. Справжня! Зроблена з листя, кори, пір’я і внутрішнього “ну шось воно мені каже…”

До нього одразу підбігла сова з серйозним поглядом та легким нервовим тремором.

— Гриша! Гриша, ворож! Я не знаю, чи мені летіти в столицю на курс “Совині медитації 2.0”, чи краще залишитись і в’язати шапки з моху?

Григорій смикнув бровою. Перетасував карти. Витягнув: “Колісо Фортуни”.
Сова впала в ступор.

— Це як?

— Це як рулетка. Якщо в’яжеш — можеш стати зіркою Etsy. Якщо летиш — зустрінеш когось… з темного минулого. І… можливо, твого внутрішнього борсука.

— О…
— П’ять горіхів, будь ласка.

Потім прийшла білка. Сльози в очах, кашеміровий шарф на шиї, стиль — “драма-королева лісу”.

— Він мене кинув, Гриша! Після всього! Після того, як я вплела його ім’я у свою хвостову чакру!
— Спокійно. Дихаємо. По три в глибину, одну в задоволення.
Витягає карту: “Башта”.

— Все ясно. Треба все знести. Хвіст обрізати не раджу, але емоційний шлейф — точно.

Черга росла. До Григорія йшли всі:

• Борсук, який хотів дізнатись, чи його новий подкаст “Борсучий сенс” зайде в аудиторію;

• Жаба, яка казала: “Я не вірю в Таро, але хочу знати, коли мені прилетить кохання”;

• Лось, що шукав сенс життя і маршрут на Північ.

Григорій жонглював картами, сарказмом і мудрістю, як досвідчений шаман-стендапер.
Йому було легко, бо його колода — жива. Вона відчувала ліс, звірів і саму Вібрацію (з великої букви, бо інакше образиться).

Та от наприкінці дня, коли Григорій уже мріяв про м’ятний компрес на капелюх, підлетіла вона — сорока з очима, повними нервового фрізу.

— Григорію… мені треба терміново.
— Питання серця?
— Ні. СОН.

І Григорій зразу зрозумів — оце вже не просто “куди летіти”. Оце вже… сюжет заходить. Щось не так. В повітрі завис моховий тривожний натяк.