2: Карта “Дурень” — то був не натяк?

Кожен ранок Григорій починав із ритуалу. Не з йоги, не з пробіжки (бо гриб і не дуже бігає, якщо чесно), а з чесного, духовного розкладу на день.
Він діставав колоду зі священного мішечка, зробленого з носка бобра Сатурна (прання не передбачено), глибоко вдихав аромат моху й казав голосно:

— Ну що, Всесвіте, чим сьогодні мене вдариш? Але давай без “Вежі”, у мене сьогодні гості!

Перетасував, перевернув карту…
*“ДУРЕНЬ.”*

Григорій застиг.
Десь всередині третього ока пролунав тихий внутрішній звук: *“Знову? Та ви знущаєтесь…”*

— Карта “Дурень”, ага… — бурмотів він, розглядаючи знайоме обличчя з торбинкою і собачкою на краю прірви. — Значить, знову я той, хто йде в невідоме з вірою, гумором і, як завжди, без запасної білизни...

Це був уже **третій день поспіль**, коли “Дурень” випадав у розкладі на день.
Спершу Григорій вирішив, що це просто енергетичний збіг. Потім — що колода чимось образилась.
Але тепер він уже запідозрив саботаж.
*“Може, карта “Дурень” хоче щось сказати? Може, я справді щось пропустив? Або… я реально виглядаю як Дурень з цим капелюхом?”*

Мишка Мар’яна, яка весь цей час жувала крихти печива в кутку, прокоментувала:

— Та може, тобі натякають, що час уже вийти зі свого пенька й зробити хоч щось. Карти не брешуть. Особливо, коли три дні поспіль кажуть, що ти — ідіот з мрією.

Григорій не образився. Вона мала рацію. Дурень у Таро — це не просто “тюхтій з паличкою”, це символ початку, внутрішнього імпульсу, віри в невідоме. Але Григорій знав: якби ця карта дійсно була про новий початок — то Всесвіт уже б його вивів кудись. А він сидів тут, пив чай і сварився з мухами.

— Знаєш, — сказав Григорій, — я колись повірив цій карті й пішов у Мохову Академію. А потім повірив їй і пішов з неї. Цей Дурень уже двічі водив мене лісом. Може, тепер час… самому вирішити?

І от саме в той момент, коли він вирішив посидіти ще хвилин десять, доля принесла йому клієнта.
На порозі пенька стояла **сорока з очима, повними страху, і крилами, що трусились як у тещі при слові “гороскоп”**.

— Григорію, — затинаючись, прошепотіла вона, — мені снився гриб... величезний, з чорними очима… Він казав, що моє майбутнє — брехня.

І в той момент карта “Дурень”, що лежала на столі, ніби підморгнула.
Бо коли реальність починає тріщати, саме Дурень — перший, хто йде вперед. Навіть якщо ще не вдяг штани.