1: Пеньок, чай і третє око

У самому серці Лісоспіріталії, де дерева шепочуть, а білки медитують замість гризти шишки, стояв старий, розлогий пеньок. І якби ви подумали, що він просто пеньок — ви б дуже здивувалися, коли побачили, як у ньому заварюють чай, читають Таро і сваряться з мухами за погану ауру.

Це був дім Григорія.
Григорій — гриб, боровик поважного вигляду, але з душею вільного поета, голосом як у лекторки з астрокурсу, і з третім оком прямо на капелюсі. Око це він не носив для понтів — воно реально бачило крізь час, простір і навіть через твою посмішку, якщо ти збрехав, що "все нормально".

Щоранку Григорій вставав не за годинником, а по внутрішній вібрації. Вона в нього була настроєна на тон «чуй, світ щось мутить».
Він тягнувся, обтрушував капелюх від пилку снів, і йшов готувати чай. Не простий, а інфузований настій липи, ромашки, краплі сарказму й мікродозки “енергетичного моху”. Пити це могли лише ті, в кого душа була готова до просвітлення… або до сильної відрижки.

Його житло — справжній скарб для езотерика:

* Три колоди Таро (дві саморобні, одна “з лісу прийшла”),
* Кристали (половина з них — просто мокрі камені, які добре виглядали при світлі),
* Книжка “Твоє коріння і твій космос” з автографом Ведмедя-Буддиста.

Поруч завжди крутилася мишка Мар’яна. Вона жила у шкарпетці Григорія і вважала себе помічником таролога. Щоправда, її функція зводилася до того, щоб тихо хіхікати, коли Григорій говорив щось типу “міжзоряний потік спрямував мене до тебе, Совице”.

У той день, як усе почалось, Григорій сидів на ганку свого пенька, потягував чай і дивився в небо. Його третє око трохи косило — мабуть, не прокинулось до кінця — але він усе одно був впевнений: щось насувається.
Не буря. Не дощ. Не навіть чергова панічна атака Бобра Сатурна.
А щось… велике. Енергетичне. Пахло ретроградом.

— О, знову свербить третє око, — пробурмотів Григорій. — Або зміна вібрацій, або треба мити капелюх...

Він ще не знав, що за кілька днів його світ піде шкереберть. Що хтось поцупить його священну колоду. Що в лісі прокинеться стара темна грибофілософія. І що сорока пророкує йому “чорне Таро й вічну тінь”.

Поки що він просто пив чай. І з кожним ковтком відчував: щось змінюється. Щось іде.

А мишка, дивлячись на його капелюх, прошепотіла:

— Гриш, а якщо сьогодні знову “Дурень” випаде?..