− 6 −
Я озирнулася навколо. Наш сад був повністю залитий теплим сонячним світлом. М'який чоловічий сміх долинув звідкись із-за альтанки. Я повернула голову на звук. За квітучим деревом магнолії, майнув силует. Я посміхнулась. Він знову, жартуючи, від мене тікав. Я рушила в бік альтанки.
− Ну, ж бо... Я чекаю тебе − його голос, здавалося, доносився звідусіль.
Я зробила ще кілька кроків назустріч. Чим ближче я підходила до альтанки, тим сильніше билося серце від передчуття того, що зараз я його побачу.
Відстань між нами скорочувалася. Я підійшла до альтанки зовсім близько. Він подивився на мене. Океан його синіх очей іскрився ніжністю... Раптом щось клацнуло. Стоп! Синіх очей?! Я подивилася на його обличчя... Що за? Джавієр посміхнувся і ласкаво провів долонею по щоці... Відлунням його дотику стала ледь відчутна вібрація... Відстань між нашими лицями почала скорочуватися...
Я розплющила очі і кілька разів кліпнула. Що сталося щойно... До кімнати пробирався боязкий світанок, відчайдушно борючись з щільністю штор. Я зірвала з себе ковдру і різко сіла в ліжку. Мені було жарко. Шалено жарко. Футболка прилипла до спини, ноги тремтіли.... Я обвела поглядом незнайому кімнату. Темні стіни, велике дзеркало в кутку, коробки попід стіною... До мене поступово дійшло усвідомлення того, де я знаходжусь. Мозок послужливо відтворив вчорашню подію. Я була в кімнаті Кейна, куди після вчорашнього вторгнення Джавієра, терміново привів мене Кейн. Згадавши про Джавієра, я знову відчула збентеження. Навіть не могла уявити собі, що він стане героєм мого сну. Що зі мною? Я мало не поцілувалася в своїх фантазіях з Джавієром! Звідки взагалі у мене взялися подібні фантазії?! Може, це побічний ефект здібностей Сенсора? Я ж не можу його хотіти по-справжньому, так? Він же поганий, хіба ні? Звичайно, у нього досить привабливі риси обличчя, але...
Я струснула головою і вилаяла себе за подібні думки. З чого я взагалі почала думати про Джавієра в такому ключі? Цей псих розгромив вчора мою кімнату і мало не вбив мене! Бетані, прийди до тями!
Я рішуче піднялася з ліжка і пішла в душ. Сподіваюсь, холодна вода допоможе мені позбутись цих дивних відчуттів...
Але навіть після того, як я переодягнулася і спробувала хоч якось розчесати вологе волосся, спогад про сон, немов настирлива муха, крутився в моїй голові. Намагаючись це ігнорувати, я вийшла з кімнати і спустилася на перший поверх.
− Може, не варто бути таким категоричним − Нейтан відійшов від вікна і запитально подивився на Кейна.
− Нейте, ти розумієш, про що говориш?! − вигукнув Кейн і схопився з дивана − хлопці, агов! Ви взагалі, чуєте, що я кажу? Він знайшов її! Ви бачили, що він влаштував в її кімнаті, шукаючи Клубок?!
Мої спроби забути про дивний сон, зазнали краху. Не думати про Джавієра не вийде. Тому що прямо зараз, Лео, Нейтан і Кейн обговорювали його нічний візит до мене.
− Ми ж не говорили з ним після... − вкрадливо промовив Лео і поставив чашку з кавою на журнальний столик.
Я притулилася до стіни, в надії, що мене не помітить і обернулася в слух.
− Нам нема про що з ним розмовляти − гаркнув Кейн − він погрожував Бетані! Вам цього недостатньо?! Ви бачили, як вона була налякана?!
− Так, але... Кейне, адже Джавієр не завжди був таким − сказав Нейтан − може, варто дати йому ще один шанс? Ти ж знаєш, кращого інформатора годі й шукати. Він...
− Він показав своє справжнє обличчя − зціпивши зуби, відповів Кейн − ми знаємо, на чиєму він боці. Я не дозволю йому наблизитися до Бет ні на крок. І якщо ви вважаєте за краще вірити цьому виродку, чудово! Я впораюся сам!
− Гей, не гарячкуй − Лео піднявся з крісла і поплескав Кейна по плечу. Той лише насуплено подивився на брата − ніхто нічого не робить поодинці. Ти ж знаєш, якщо ми разом, то разом. Просто... Для нас історія з Джавієром все ще залишається загадкою. Якось аж надто добре все склалося... Це і хотів сказати Нейт.
Кейн лише хмикнув. Шестерики в моєму мозку закрутилися з шаленою швидкістю. Я намагалася розкласти по поличках щойно почуте. Джавієр не завжди був поганим? Що це могло означати? Що такого сталося між ним і Кейном, що останній готовий розірвати Джавієра, опинись він перед ним...
− Бетані? − Голос Нейта дав зрозуміти, що мене викрили. Мені стало ніяково. Сподіваюсь, хлопці не здогадалися, що весь цей час, я безсоромно слухала їхню розмову.
− Кхм... Доброго ранку... всім − я винувато посміхнулася.
Лео привітно мені кивнув, Кейн зробив те ж саме.
− Як ти, Бетані? Виспалася? − Нейтан підійшов до мене.
− Так. Дякую − я зробила кілька кроків у вітальню − вибачте... Я... ми потурбували вас вчора вночі − я почала лопотіти − Кейн сказав, що я не можу там залишатися, але. Але, думаю, не варто...
− Бетані, − Лео перебив мене − Кейн все правильно зробив. Джавієр, він... − Лео зиркнув на Кейна і продовжив говорити − він дійсно небезпечний. Нам потрібно було переконатися, що він не повернеться...
− Ти впевнена, що він не встиг тобі нічого зробити? − досі мовчавший Кейн, уважно на мене подивився.
Я повернулася до нього і посміхнулася.
− Так. Все гаразд. Ти вчасно прийшов. Здається. Ти знову врятував мене. Вкотре. Дякую...