4

− 4 −

  До кімнати проникав сіренький світанок, по даху щосили тарабанив дощ. Будильник на тумбочці показував сьому годину ранку. Я спробувала підвестись, але моя голова, немов відлита зі свинцю, вперто відмовлялася це робити. Спогади вчорашнього вечора обрушилися на мене потужною хвилею. Я машинально потяглася рукою до шиї. Пальці наткнулися на смужку з тканини, яка, ймовірно, була пластиром. Я відкинула ковдру і піднялася з ліжка. Тільки озирнувшись, я помітила, що спала не одна. На іншому краю ліжка лежала, згорнувшись клубочком, Тара, одягнена в мою зелену нічну сорочку. Звичайно, подруга не могла залишити мене саму. Я посміхнулася і вкрила її ковдрою. Мені хотілося прийняти душ, та, не бажаючи розбудити Тару, я взяла змінний одяг і попрямувала у ванну на першому поверсі.

У вітальні на мене чекав ще один сюрприз. Диван був розкладений, на ньому в обнімку спали Гаррі і Алісія. Схоже, вчора вони дбали про себе самі, тому що Гаррі був одягнений в стару темно-синю футболку батька, а Алісія − в моє сіре домашнє плаття. Але те, що вони господарювали в моїй шафі, нітрохи мене не дратувало. Навпаки, я ще раз переконалася в тому, що у мене найкращі друзі. Ніхто з них навіть не подумав залишити мене саму.

Я протерла запітніле дзеркало у ванній кімнаті і подивилася на себе. Погляд зачепився за темно-рожеву смужку на шиї. Вчорашня подія знову насунулась на мене. Що потрібно було цьому психу з ножем? Що взагалі вчора сталося? Хто був тією загадковою тінню, яка врятувала брата Нейтана і Лео? Цікаво, хлопець теж її помітив чи це бачила тільки я? Що таке клубок? Я сподівалася, що з братом Нейта і Лео все добре. Але ця дивна реакція Нейтана на мою пропозицію відвезти брата в лікарню... Чомусь я не вірила в історію про сімейного лікаря...

Натягнувши чорні легінси, шкарпетки і фіолетовий пухнастий светр, я прибрала волосся в недбалий пучок і вийшла з ванної.

У будинку досі панувала тиша, друзі ще спали. Підкоряючись якомусь раптовому пориву, я підійшла до вікна і відсунула фіранку. Ворота в будинку навпроти були прочинені, на під'їзній доріжці стояла чорна “БМВ”. Схоже, мої сусіди остаточно переїхали. Здається, у мене з'явилася чудова нагода подякувати своєму рятівнику. Я глянула на великий настінний годинник. За п'ятнадцять восьма... Для візитів трохи зарано...

Несподівана думка змусила мене піти в сторону кухні. Намагаючись не розбудити Гаррі і Алісію, я, якомога тихіше, прикрила за собою двері. Руки самі потягнулися до потрібних інгредієнтів. Готування завжди неслабо мене відволікало, разом з книгами і письменством.

Змішуючи розтоплене вершкове масло і мед з борошном, я мимоволі усміхнулася. Коли Тара запропонувала нанести візит моїм новим сусідам, я висміяла її ідею...

А зараз... Зараз я сама готувала печиво, щоб віддячити брату Нейтана і Лео. Перемішуючи масу, я згадала слова незнайомця про Еммета. Невже той дійсно вів подвійну гру? Звичайно, я знала свого рятівника всього-нічого, але...

З того моменту, як Еммет пішов з друзями в тир, я більше дійсно його не бачила. Його не стурбувало те, що я пропала. Він навіть не намагався мене знайти. Ні дзвінка, ні смс... Мені стало не по собі... ідеальність Еммета − всього лиш міф, вигаданий мною ж? Але навіщо? Навіщо йому все це потрібно? Для чого він затіяв цю гру зі мною?

Голова йшла обертом. Я злилась від того, що не можу в усьому розібратися і почала люто перемішувати тісто великою дерев'яною виделкою. Ха! Та мені міг би позаздрити будь-який міксер.

У лічені хвилини, тісто стало однорідним і еластичним. Чудово! Тепер шоколад. Я дістала з холодильника плитку темного шоколаду, зняла упаковку. Поламавши плитку на шматочки, я обернула все це в пакет і кілька разів пройшлася по скибочкам качалкою.

А Нейтан і Лео... Дивне відчуття недомовленості не покидало мене з того моменту, як Нейт різко відмовився везти брата в лікарню. Сімейний лікар... У мене в голові щось клацнуло. Адже вони переїхали зовсім недавно... Про якого сімейного лікаря може йти мова? Або я неправильно розумію суть цього словосполучення? Та й сам незнайомець... Він теж навідріз відмовився від швидкої допомоги...

«Як можна було віддати перевагу тій брюнетці замість тебе. У нього зовсім немає смаку»... Його фраза зробила мої щоки червоними, незважаючи на те, що це були всього лиш спогади. Я згадала його очі. Зелені... Такі ж, як у... Раптовий здогад примусив мене труснути головою. Бетані, ти зовсім поїхала. І прийде ж таке безглуздя в голову...

Зітхнувши, я розстелила пергамент на деку і стала викладати тісто у вигляді невеликих кульок.

Поставивши деко в духовку, я тихо вийшла у вітальню. Друзі все ще спали. Мене просто розпирало від думок і дивних припущень... Я хотіла поговорити про це з друзями. Вони б точно не дали мені збожеволіти....

Але, припускаючи, як вони вчора зі мною намучилися, я вважала за краще заштовхнути подалі свій егоїзм і дати їм гарненько виспатися.

Я знову підійшла до вікна і відсунула фіранку. “БМВ” стояла на місці. Дощ став шуміти ще сильніше, по дорозі вниз стікали невеликі струмочки. Слава богу, що сьогодні вихідний. Ні погода, ні мій стан не сприяли до походів куди-небудь. Хіба що... Секундний дзвіночок на кухні повідомив, що печиво готове. Так. Я хотіла піти до своїх нових сусідів. Щоб подякувати своєму рятівнику. Нуу... Гаразд... Цікавість притаманна кожній людині. Звичайно, мені хотілося, нарешті, побачити його обличчя.