3

− 3 −

До п'ятниці на вулиці значно потеплішало. Дощові дні закінчилися. Крізь сірі хмари навіть іноді сором'язливо проглядало сонце. І цей факт не міг не радувати. Було тридцять перше жовтня, наближався Хелловін. У цю ніч стара частина нашого міста нагадувала вулички містично славнозвісного Нового Орлеана. Вулицями, прикрашеним традиційною атрибутикою, снували натовпи «вампірів», «перевертнів», «грішних ангелів», «чаклунів Вуду» та іншої нечисті. А на площі Ларконт незмінно давала концерт якась місцева група. Саме туди, ми з друзями і збиралися вирушити сьогодні ввечері.

Цього року я забула підготуватися і не придбала костюм. Саме на тему моєї забудькуватості, Тара читала мені лекцію, коли ми в компанії Гаррі і Алісії, йшли до парковки. На відміну від мене, подруга вже давно прикупила собі відповідний костюм.

− Значить, так − Тара давала мені вказівки щодо мого образу на Хелловін − час у нас ще є. Зараз заїдемо до мене, я заберу свій костюм. А потім поїдемо в той вінтажний магазинчик біля площі. Ти не можеш з'явитися без наряду.

Тон Тари не терпів заперечень.

− Удачі − посміхаючись, шепнула мені Алісія і прошмигнула в машину Гаррі. Посигналивши нам з Тарою, друзі виїхали з парковки.

Я лише зітхнула. Схоже, я попала. Тара була налаштована більш, ніж рішуче.

Коли я відкривала машину, відчула, як хтось торкнувся мого плеча. Я обернулася. Прямо переді мною стояв Еммет. Я почула, як тихо хмикнула Тара по той бік машини.

− Привіт − Еммет посміхнувся.

− Привіт. Як справи?

− Нормально. Слухай, Бетані, я хотів запитати...

Еммет зам'явся, провівши рукою по волоссю.

− Так?

− Сьогодні свято на Ларконт... Ем... Коротше, ти збираєшся йти?

Ух ти. Що ж сталося за останні кілька днів? Кілька років поспіль Еммет, м'яко кажучи, ігнорував мене, будучи щосили захопленим Шейлою. А зараз... З мого дня народження він демонструє підвищену увагу до мене. Хм... Я вже мовчу про наш інцидент на хімії...

− Звичайно, вона йде − бачачи мою розгубленість, Тара вирішила взяти ситуацію в свої руки − ми якраз збиралися придбати їй карколомний наряд!

− Круто − Еммет кивнув Тарі і повернувся до мене − я подумав, може, якщо ти будеш не проти, ми могли б піти разом...

Еммет подивився на мене в очікуванні відповіді.

І що ж я могла йому відповісти? Я, прямо-таки, відчула хвилю захоплення, що пронеслась крізь мене з голови до п'ят.

− Звичайно − моє обличчя розтягла дурнувата посмішка − це було б чудово. Тільки...

− Що таке?

− Я і Тара... Я обіцяла їй...

− Гей − до мене знову долинув голос подруги − Беті, ти забула? Адже ми йдемо з Ароном!

Я здивовано на неї подивилася. Але у відповідь Тара лише підморгнула мені.

− От і добре − не розгубився Еммет − я заїду за тобою о восьмій. Домовилися?

− Ем... так, звичайно, буду чекати. Дякую, Еммете.

− До вечора, Бетані.

Кивнувши мені на прощання, він розвернувся і попрямував до своєї машини.

У стані легкого шоку, я опустилася на водійське сидіння і виїхала з парковки школи.

− Що це означає − я не могла зрозуміти, з чого раптом Тара згадала про Арона. Мені здавалося, після його витівки, вона навіть говорити з ним не захоче. Не те, щоб разом йти на вечірку.

− Про що ти? − вираз обличчя подруги виказував невимушеність.

− Таро, ти прекрасно знаєш, що я маю на увазі. Що це за історія з Ароном? Ви що, помирилися?

− Бет, − розсміялася Тара − невже ти не зрозуміла, що я спеціально це зробила?

− Навіщо?

− Беті, твоя наївність не перестає мене дивувати. Ти мріяла про Еммета з початкової школи. І коли цей хлопець, нарешті, запросив тебе на вечірку, що ти зробила? Замість того, щоб, не роздумуючи, прийняти його запрошення, ти почала лепетати щось невиразне про те, що йдеш зі мною...

Ми минули школу, я прокрутила кермо вправо, виїжджаючи на шосе, що веде до будинку Тари.

− Але ж ми дійсно домовилися... Крім того, до вечірки залишилося кілька годин. Якби він запросив мене хоча б за день... Виходить, я кидаю тебе...

− О, боже мій − Тара закотила очі − цікаво, у когось ще є такі самовіддані подруги? Чи мені одній так пощастило?

− Можна подумати, тобі це неприємно − хмикнула я.

− Приємно − посміхнулася Тара − я дуже рада, що ти у мене є, але я не можу спокійно дивитися, як ти відмовляєшся від побачення з хлопцем, про якого мріяла десять років...

Я не могла стримати посмішку. Мені пощастило з подругою.

− Але... як же ти? Ти ж не підеш сама?

− Ой − відмахнулася Тара − подумаєш. Подзвоню Гаррі, упаду їм на хвіст. Думаю, вони з Алісією мені не відмовлять. Зрештою, ми все одно збиралися там зустрітися. А взагалі, раптом, нарешті, з'являться твої сеперсексуальні сусіди. Може, вони загасять мою самотність…