Розділ 35

85

Стан Колі стабілізувався, і йому дозволили повернутися додому. Батькові про цю подію він не розповідав, щоб не хвилювався, а друзів, які так рвалися до нього, покликав. За пару днів, проведених тут, Коля мріяв якнайшвидше повернутися в рідний гуртожиток й нарешті піти в університет, аби тільки не терпіти цю самотність.

Йому пощастило бути в палаті одному, що до божевілля нудно. Поговорити ні з ким, а одну єдину газету, забуту минулими пацієнтами, він зачитав до дірок. Залишалося лежати й слухати розмови, що доносяться з коридору, та у вікно дивитися.

Прихід друзів повернув його до життя: вони обіймали його так, немов рік не бачилися. Поки Коля був тут, вони перебирали варіанти того, що сталося, але було не густо.

Коли Влад почав питати за машинку, ніхто нічого не знав. Ворогів, як здавалося Колі, в нього не було; у самого машина не така, на ній він нікого не підрізав, нікого не збивав. Виходить, тут щось інше.

- Може, погуглити? - запропонував Коля на виході з лікарні. Поговоривши востаннє з лікарем, його нарешті відпустили. - Раптом знайдемо імена власників або ще щось цікаве.

- Днями займуся, - погодився Влад. - Зараз треба у гуртожиток, знайдеш відео з кімнати Лєри, можливо, там щось є.

- Точно... я навіть не згадав про нього, - Коля на ходу застібав пальто, що принесли друзі. - Мій телефон де?

- У мене, - Влад поплескав по кишені куртки.

Дорогою вони ще раз обговорили сенс того замаху на життя, але розумних пояснень не знайшли. Того дня Коля зайшов у туалет, а вийти не зміг - двері зачинили. Він кричав, кликав на допомогу, тільки всі вже давно спали. Раптом він відчув, як починає задихатися. В приміщенні був балон із невідомим вмістом, що змусило його свідомість впасти в сплячку. Потім йому щось вкололи. Лікарі повідомили, що доза не смертельна, але руйнівна.

- Мені вчора нове повідомлення прийшло, - Лєра дістала телефон. - Писали, щоб я нікому не довіряла. Якраз я у старости сиділа, мені взагалі здалося, що це вона написала. Варто їй було взяти телефон, як прийшло попередження.

- Що? - сіпнувся Коля. - Що ти в неї забула?

- Просто розмовляли, ну й вино пили. Потім прийшли Лоліта з Алісою, і я пішла. Невже це так дивно? Навіть я забула той дурний прикол, а ви все не можете!

- Тому що вони тебе мало не вбили! - гаркнув Влад. - І так, я цього не забуду. До чого повідомлення?

- Не знаю, - вона закуталася в куртку і накинула капюшон. Шапки ненавиділа, тому доводилося страждати від вітру, зате бездоганна укладка не притиснеться. - Я просто виговорилася, можливо, занадто.

- Після цих повідомлень зазвичай щось відбувається. Нічого не бачила? - запитав брат.

- Мирон приходив.

- Якого біса?

- Напевно, до Кості. Такий злий був, у них знову щось сталося.

- А в тебе? - поцікавився Коля, несподівано взявши її за руку. - Це повідомлення було безглуздим?

- Можливо, - Лєра задумалася. - Може, малося на увазі, щоб я не довіряла Мирославі? Або тому, з ким вона живе...

Вони повернулися в гуртожиток. Коля закинув речі до себе і прийшов у кімнату дівчат. Там Влад одразу повернув йому телефон.

Коля розблокував його і поліз у галерею, де знайшов те саме відео, що тривало годин шість, враховуючи кількість пам'яті в телефоні. Але їм достатньо було подивитися перші півтори години в прискореному темпі.

Він швидко перекрутив відео, але картинка не змінювалася - зачинені двері, навіть ручка не смикнулася. Чулися постійні кроки, розмови, крики. Дивно, що винний не спробував перевірити кімнату. А якби хтось вийшов в момент, коли вершилася помста? На жаль, ніхто про це не подумав, тому не попався.

І знову вони програли.

Влад звалився на улюблене ліжко, поки Лєра з Колею розчаровано переглядали відео, де так само була ця кімната.

Двері відчинилися, тільки вже в реальності і до них зайшла Аня. Її чорна куртка обтягувала тендітні плечі, а светр під горло контрастував з рум’яними щоками. У руках вона стискала шапку, з якої ще стікали краплі талого снігу, а за спиною висів новий рюкзак, бо старий тоді не дозволили забрати.

- Привіт, - вона задоволено посміхнулася.

Після виписки Колі це була друга радісна новина. Лєра з криками вскочила зі стільця і кинулася обіймати подругу. За нею поспішив і Коля. За тиждень відсутності вони встигли страшенно скучити, і тільки Влад, як ні в чому не бувало, лежав на ліжку, не звертаючи уваги на її довгоочікувану появу.

Аня чинила так само. Навіть не дивилася в його бік, не думала і не згадувала. Вже наперед знала, що при цих двох він нізащо не підійде до неї. І обох це влаштовувало.

Перекинувшись кількома фразами з друзями та дізнавшись про самопочуття Колі, вона попрямувала до свого ліжка, на ходу скидаючи куртку з рюкзаком.

Повернувшись на своє місце, Коля перший поставив запитання:

- Тебе відпустили? Все гаразд?

- Так, - Аня бігала від рюкзака до шафи. - Я ж їм одразу сказала, що це не моє, але перевірили вони тільки через тиждень.