Розділ 33

80

"Не виходь з кімнати".

Лєра підскочила з ліжка, злякано дивлячись на нове повідомлення, що прийшло на старий номер Марка і не віщувало нічого доброго. Кімната, ще хвилину тому така затишна і спокійна, тепер здавалася пасткою. Її огорнув холод, і вона одразу набрала номер Колі. Він з'явився відразу ж.

- І що це означає? - друг перечитував речення в пошуках таємного сенсу. - Тебе залякують чи попереджають?

- Напевно, попереджають, - припустила Лєра. Як би сильно вона не боялася цих повідомлень, щось рятівне в них було.

- Виходить, хтось із компанії Марка. Або він сам.

- Мене більше хвилює, чому я не повинна виходити? Зі мною щось станеться за межами кімнати чи навпаки, хтось хоче по-тихому сюди попасти?

- Імовірно, друге, - задумався Коля. - Ані могли позбутися тільки заради цього.

- І що нам робити? Не виходити ні на секунду?

- Або, навпаки, ризикнути та піти. Дати можливість зробити все, що хочуть, але залишити увімкненою камеру. Так ми можемо їх зловити.

В очах Лєри промайнула надія, але вона зникла так само швидко, як і з'явилася.

- Мені страшно.

- Я буду поруч, - Коля взяв її за руку. - Тим паче ми все одно в магазин збиралися. Залишимо мій телефон - і можемо йти.

- Двері теж залишимо відчиненими?

- Ну, якщо забрати все цінне, - задумався він. - Хоча в них є ключ, можна обійтися без цього.

- Гаразд, умовив, - погодилася Лєра.

Вони заховали телефон на полицю, прикривши його зошитами так, що було майже неможливо помітити. Камера охоплювала всю кімнату, зокрема двері. 

Коля з Лєрою пішли на годину, думаючи, що цього достатньо. Прогулялися до магазину, потім у парк. Вітер свистів між деревами, кидаючи на них морозні подихи. Гаряча кава зігрівала лише руки, але не душу. Лєра відчувала себе як на голках.

Повертаючись, вона вже передчувала, що побачить у кімнаті: знову розкидані речі, або новий напис. Але вона не вгадала, бо просто не змогла зайти. Дістала ключі від кімнати, спробувала вставити, але замок не піддавався.

Коля посвітив ліхтариком її телефона і зрозумів у чому річ.

- Хтось залив туди суперклей.

- Що?! - запищала Лєра. Не вірячи в такий маячний результат подій, вона спробувала ще раз просунути ключ, але все марно. Посмикала двері - зачинено.

Відчуття розпачу охопило її, і вона сповзла по стіні, сховавши обличчя в долонях.

- Вони дістали. Скільки можна?!

Коля сів поруч.

- Уже пізно, зараз ніхто розбиратися не буде, та й ремонтник пішов. Вранці відкриємо, а сьогодні переночуєш у мене.

Хотілося б Лєрі, щоб усе було так просто. Щоб вони зрештою відчинили двері, і чим раніше - тим краще, бо вона згадала те, що робило цю ситуацію по-справжньому жахливою.

- У нас завтра модуль з філософії! - пискнула вона. - Я весь тиждень шпори писала... Якщо я завалю, то злечу зі стипендії й моє життя буде закінчено.

- Відкриємо. Якщо ні - зламаю двері, - запевнив Коля і допоміг їй піднятися.

Лєра повірила йому і трохи заспокоїлася, але з'явилося надто багато запитань, що терзали не менше.

- Чому я не повинна була виходити? Вони могли зробити це, навіть якщо я в кімнаті.

- Тоді б ти змогла вийти, раз у вас усередині тільки засувка, а так ти тупо залишилася без кімнати.

Лєра нервово стукнула по дверях і вирушила слідом за Колею. На її глибоке розчарування він там жив уже не один. Артур з рушником на плечі, у спортивних штанях, розгулював кімнатою, збираючи приладдя для душу. Не звертаючи на них уваги, взяв усе необхідне і вийшов.

- Він знав, що ми збираємося в магазин, - згадав Коля. - Збіг?

- Не думаю.

Перед сном вони вирішили щось подивитися. Коля розправив ліжко, взяв ноутбук і ліг до Лєри. Вона притулилася до його плеча і витріщилася в екран, але стендап тільки підсилював її напруження. Лєра навіть не слухала.

Зазвичай вони з Колею засинали в такій самій позі, потім прибігав Влад і фотографував їх, а зараз вони лежали так тверезими, і це було в порядку речей. Після дня народження Дениса змінилося багато чого; тієї ночі нічого не закінчилося - скоріше, почалося. Немов їм дали ще один шанс. Коля більше не поспішав; очікування тішило не менше. Лежачи поруч і незручно обіймаючи його, Лєра думала так само.

Незабаром вона почала засинати, тоді Коля прибрав ноутбук і вийшов. Його сусід встиг повернутися і знову піти, значить, можна ненадовго відлучитися.

Крізь сон Лєра розуміла, що Колі немає доволі довго. Потрібно встати та знайти його, але тоді їй здавалося, що минуло лише кілька хвилин. Вона майже заснула з думками "де Коля?", а потім отримала повідомлення від аноніма.

"В туалеті".

Страх хвилею накотив на Лєру, змушуючи її холодні пальці тремтіти, коли вона поспіхом натягувала черевики. Без зайвих роздумів вона вискочила в коридор, що наповнився тривожним гулом голосів.