Розділ 31

76

Наступного вечора Коля вирушив на покинуте будівництво, яке останніми днями не давало йому спокою. Він зупинив машину серед густих кущів, ховаючи її в сутінках за десять хвилин ходьби від місця призначення. Глиняна дорога вже підсохла після нещодавніх дощів, тож він зміг пройти й не забризкати одяг. Повітря було насичене гіркуватим запахом пилюки та свіжої землі, а вечірнє небо поступово втрачало фарби, вбираючи в себе темряву.

Коля безнадійно смикнув за ручку, й двері відчинилися. Всередині будівля зустріла його пронизливим скрипом і запахом вогкості. Він ступив на потріскану підлогу, закидану цеглою і травою, яка пробивалася крізь тріщини, наче прагнучи дотягнутися до світла. Серед уламків і тіней щось холодно блиснуло, змусивши Колю напружитися.

Варто було йому ступити за кут, щоб отримати сильний удар по голові. Все попливло. Відлік часу збився.

Розплющивши очі, він помітив Марка, що розгулював перед ним. Його дороге пальто злегка колихав вітер, а в очах, що блищали в напівтемряві, палав глузливий вогник.

Коля робив кілька спроб вирватися, але руки були міцно зв'язані за спиною, а сам він сидів на старому стільці посеред величезної кімнати й дивився на Марка, який нарешті зупинився:

- Хто це тут у нас? - примружився він. - Новий гаманець моєї колишньої! Микола, якщо не помиляюся? Що забув у наших краях?

- Та ось, гуляв, - Коля хотів розвести руками, але в останній момент згадав, що вони пов'язані. - Випадково натрапив на тебе, а ти чого тут?

Марк раптово розвернувся і зробив крок уперед, схопивши Колю за шию.

- Ти насправді такий тупий? Думав, я не помічу слідкування? Вже вкотре сюди приїжджаю, щоб тебе зловити. Ось ти й попався.

Його рука послабила хватку, і Коля, закашлявшись, жадібно вдихнув холодне повітря.

- Якщо я не повернуся за двадцять хвилин з моменту, коли пішов, сюди нагряне поліція, яку викличе мій приятель.

Марк розплився в широкій усмішці. Він наскрізь бачив Колю й кожне слово сканував на дійсність.

- Немає ніякого друга. Ти був один, і ми обидва це розуміємо, - Марк наблизився до його обличчя, немов їх можуть підслухати. - Даремно ти це затіяв. У тебе на мене нічого немає і не буде. Ця будівля порожня.

- А як же отрута в моїй пляшці? Це серйозний доказ.

- Ах, звісно, чув. Але найцікавіше, я навіть не знав про це, поки моя колишня, яку я мав, як і коли хотів, усе мені не розповіла.

Коля відчув, як розлючення хвилею пройшлося тілом, кожен м'яз напружився. Він стискав щелепу так сильно, що ще трохи й зуби розсиплються від злості. Він непомітно смикав руками, а потім зрозумів: єдине, що зараз від нього вимагається, - це слухати й терпіти.

Марк навмисно злив, нагадуючи те, що так не хотілося б чути. Його настрій перемикався по клацанню, і він раптом знову розлютився.

- Слухай сюди, - він нахилився до Колі, спершись долонями об свої коліна. - Не дай боже я ще раз почую від вас хоч один писк, і твоя дівчина дуже постраждає. Вона вже налякана, і це тільки початок. На випадок, якщо ви не зупинитеся, знай: у гуртожитку є моя людина, можливо, не одна, яка може перетворити ваші життя на пекло. Ви вже переконалися, наскільки сильно лякає невідомість. Не знаєте, кому вірити, від кого очікувати удар. А він буде, якщо ти ще хоч раз глянеш у мій бік.

- Ти теж не знаєш, кому можна вірити, - усміхнувся Коля. - І хто здатен зрадити тебе.

Відповіддю став раптовий удар кулаком, який засліпив Колю від болю. Після цього ще один. В очах потемніло, але він намагався не видати жодного стогону. Кров повільно текла з розбитої брови, залишаючи на обличчі теплий, липкий слід.

- Отже, вона тобі не потрібна? - вирішив Марк. - Теж її купуєш?

- Що ти верзеш? - прохрипів Коля, прикриваючи одне око. Біль пульсувала в скронях, змушуючи голову гудіти, мов дзвін.

Марк окинув його оцінювальним поглядом.

- Ну, я як погляну, ти теж не з бідних. Брендові шмотки, дорогий годинник у тебе бачив, а тачка - взагалі вогонь. Тепер я розумію, що Лєрка в тобі знайшла. Ми з тобою обидва знаємо, що вона жебрачка, ось і скаче по чоловіках заради себе коханої, - він говорив серйозно й підбирав кожне слово, яким можна зачепити. - Одного разу і тебе кине заради когось багатшого. Хоча, поки в тебе є гроші...

- У тебе вони теж є, щось не допомогло, - процідив Коля. - Тому що крім грошей нічого їй дати не можеш. Хто ти без них? А я тобі відповім: без грошей ти не потрібен ні друзям, ні дівчатам. Хоча впевнений, ти й друзів купуєш.

Тепер уже Марк слухав його, міцно стиснувши щелепу. Не перебивав, поглинав кожне гнітюче слово, і щойно Коля замовк, знову вдарив його. Один раз. Хотілося більше, набагато більше, але він стримався. Схопив його за волосся і, відтягнувши голову назад, подивився в очі.

- А тобі це так добре знайоме?

- Мені це не знайоме.

Переживши стільки ударів, сили повільно покидали Колю, але він готовий терпіти все, аби не дати цій людині жодної можливості насолодитися чужою невдачею.

- Гаразд, - Марк відійшов. - Тоді поговоримо про мою колишню, яку ти доношуєш, немов річ. Як вона в ліжку?